НА ДУШІ ТРИВОЖНО, АЛЕ ГОРОДИ ОРЕМО
Україна напередодні Дня миру пережила ще одну важку ніч – на рідну землю летіли російські ракети… Вранці жителі довколишніх сіл ні про що, окрім ракет, які бачили й чули просто над своєю головою, більше не говорили. Таких тривожних ранків нині на Київщині немало, але осінь, вибрали картоплю, заповнили комори консервацією, почали наповняти ящики духмяними яблуками, значить прийшла пора орати городи.
Городи для українців мають якесь сакральне значення. Коли приходить пора садити чи копати картоплю, тут у всіх різко перестають боліти спини, діти мчать автобусами, потягами, автомобілями, не дивлячись на зайнятість, а онуки відкладають усі свої справи, бо картопля – то святе.
Нині ця справа вже зроблена і настала пора осінньої оранки городів. Якщо ви думаєте, що вона така ж, як весняна, то помиляєтесь. Восени орють під пшеничку. А «Нива Переяславщини» виконує свої зобов’язання перед пайовиками.
«Наразі компанія розпочала виплату коштів за оренду паїв у 2023 році на картки. Згідно із нашою програмою лояльності також раз на рік оремо чи дискуємо 25 соток землі, привозимо тюк соломи, ящик тушкованки, надаємо дисконтну картку на продукцію ТМ «П’ятачок». Восени на оранку городів замовлень значно менше, але йдемо людям назустріч, попри те, що ситуація із кадрами непроста, бо багато трактористів стали до лав ЗСУ», - коментує ситуацію начальник відділу земельних ресурсів «Ниви» Олександр Бутович.
А ми прямуємо на поля та городи, сьогодні найближче до нас застаємо оранку у селі Сомкова Долина. Так склалося, що багато пайовиків живуть на легендарній вулиці Христини Цуприк, Запитаєте, чим же вона славна? Саме про це нам розповіла одна із мешканок - Горяєва Надія Федорівна. Вона понад 39 років пропрацювала у селі ветеринарним лікарем. Навіть не треба казати, яка це поважна людина для села!
Прокидалася ні світ ні зоря, а пізно вночі приходила додому, благо, що вдома завжди була свекруха та її сестра, яких бабуся дуже хвалить. Нині вже все зовсім не так, але село досі інакше, аніж Надія Федорівна, її не величає.
Оранкою задоволена, єдине на що жартома скаржиться – не викопали арахіс. На полі думає сіяти пшеничку, бо діти та внуки не дають садити город, кажуть, що куплять, скільки треба. Не нахвалиться бабуся вулицею, мовляв, дуже дружна, збираються щовечора на вигоні на лавочці та говорять про день минулий: що було, як жили, але здебільшого розмови знову повертаються на війну: «Дві Люби, Катерина, Домаха, людей 6-7 так збираємось щовечора».
Поруч орють сусідні городи й тут знову розмова про війну, про внука, якого показували по телевізору, бо він відвойовував вежі Бойка, розповідає Любов Миколаївна Герасименко.
Тут аж три городи підряд, зараз орють Лідії Олександрівні Горяєвій, зазвичай ми її бачимо у концертному костюмі, бо вона учасниця народного аматорського колективу «Долинянка», нині артистка поспішає чимшвидше впоратися на городі, щоб ще потрапити на Храм у Яготині.
Уже дожидається своєї черги Іван Андрійович Король. Допитується, коли до нього, бо він без повідомлення адміністратора – Анатолія Григоровича Царьова, з двору і кроку не зробить. Дуже хочеться по гриби, але городи – то важливіше, тому і збираються люди, щойно зачують звук трактора.
Сьогодні за тракториста Олександр Юрійович Кукса, сам із Харківської області, звідки виїхав від війни, старається, намагається зробити все якнайкраще, бо треба якось налагоджувати життя попри війну. І як би тривожно на душі не було, «Нива Переяславщини» оре городи пайовикам, значить буде сіятись, ростиме хліб і житиме Україна.