ЖИТТЯ, ЯК ЛИСТ КАЛЕНДАРЯ
Такою філософською думкою поділився наш водій Микола Григорович Кулага, бо саме так казала його бабуся. А і справді - яскраве чи скромне, бурхливе чи тихе наше життя схоже на листок відривного календаря, бо ніколи не знаєш, коли воно закінчиться. А зараз тим паче в Україні стократно зростає кількість ризиків. Тим ціннішими й дорожчими є дні багаті на події, коли все вдається і лагодиться, і на зустрічі з людьми, які зрозуміли сенс життя.
Цього разу нашими вчителями були мешканці сіл Двірківщинського старостинського округу, а нагода була звична, бо щомісяця ми розвозимо продуктові набори одиноким мешканцям сіл, де розміщені виробничі потужності Групи компаній «Нива Переяславщини».
Так склалося, що дружба у компанії із мешканцями сіл зав’язалася ще десять років тому, коли «Нива» стала правонаступником Яготинського бурякорадгоспу. Після цього багато чого змінилося, а компанія не раз ставала спонсором соціальної інфраструктури села. Так була термомодернізована місцева школа, поруч із нею переобладнано виробничі майстерні у фізкультурно-оздоровчий комплекс, неодноразово надавалася допомога безплатними ліками місцевому медичному закладу. Словом, випадкове знайомство переросло у міцну дружбу.
У сьогоднішній нашій подорожі нас супроводжує директор ВАТ «Яготинське» Лариса Миколаївна Курінь та місцевий соціальний працівник Любов Олександрівна Смілянська, яка вже 14 років обслуговує одиноких людей.
Тому заходимо ми у садиби із гостинцями, а окрім приязного – «дякую» наші підопічні діляться своїми секретами довголіття. Надія Олександрівна Гацко спішить до нас із городу, бо досі невтомно трудиться і вважає, що якщо щось і може врятувати від старості, то це робота: допоки трудишся, нема коли навіть хворіти.
Лідія Василівна Лугина все життя пропрацювала сільським медиком, 42 роки спішила рятувати чужі життя, знала усіх від малого до старенького, через півтора року їй виповниться 90 і вона точно знає, що джерелом молодості є бажання служити людям.
Григорій Іванович Чаяло, колишній міський голова Яготина, йому 74 роки, і він добре знає, що головною умовою довголіття є оптимізм, тому він жартує, що готовий поміняти продуктовий пайок на молодицю років тридцяти.
Ольга Юхимівна Курінна кохається у квітах та праці, а запорукою довголіття вважає віру.
Любов Іванівна Кравченко каже, що треба довго жити, бо ми з України й обов’язково маємо дочекатися Перемоги та розквіту держави.
Поліна Василівною Бойко на початку війни переїхала з Мелітополя, їй вісімдесят і своїм віком вона завдячує лікарям. От і зараз хоче низько вклонитися лікарю-травматологу, хірургу Вишгородської лікарні, палестинцю Мухамеду, який вилікував її ногу.
Олена Леонтіївна Пальонна взагалі має 91 рік, і вона відразу з порога каже, що вже була у газеті, але готова знову сфотографуватися тільки треба прибратися. І у хаті у бабусі, як у віночку, так ніби вона чекала гостей. «Жити треба у красі, щоб тобі самому було добре»,- каже бабуся Олена.
Отак з окремих висловлювань і складається нехитра картина довголіття: шануватися у праці, бути добрим із людьми, берегти здоров’я, бути оптимістом, вірити у Бога, жити у злагоді із собою у красі.
Ніхто не знає, коли впаде твій листок, але дуже хочеться, щоб ти нікому не був тягарем.