#ЛЮДИНИВИ ЛАРИСА ДОВГА: ДОЛЯ ЗАВЖДИ БУЛА ДО НЕЇ МИЛОСТИВА
Щаслива й легка або важка й невдала доля — це і є головний підсумок людського життя, єдиного та неповторного. Комусь судилося пройти долею, наче вітерець над водою, іншому вона відміряла відчути на собі усю складність життя, але доля завжди дає тобі шанс і лише від твого власного вибору залежить, як ти ним скористаєшся.
У долі нашої нинішньої героїні – ЛАРИСИ ВІТАЛІЇВНИ ДОВГОЇ, було багато всього, але вона почуває себе щасливою людиною. А ще її життя нерозривно пов’язане із «Нивою» і у квітні цього року вона відзначатиме своє п’ятдесятиріччя разом з «Нивою», без п’яти років, коли працювала на інших підприємствах.
А все відбувалося так… Вона народилася 10 лютого у великому шахтарському місті – Макіївка. Трудове, наповнене постійних робітничих буднів, уквітчане трояндами місто, наповнювало жагою до звершень і манило. Батьки також були шахтарями, навіть мама водила вугільний комбайн.
Після закінчення школи разом з подругою поїхала вступати до технікуму у Дніпропетровську, хоча бухгалтерська спеціальність ніяк не вабила, але тут трапилася одна випадкова зустріч.
Знаєте, як це буває, зустрічаєш випадкову людину, а вона круто змінює твою долю. Так сталося і цього разу. Коли здавали документи, підійшла викладачка – Маргарита Панасівна, і запропонувала обрати зовсім інший фах – виробництво комбікормів, тоді якраз набирали першу таку групу, новий напрямок, бо якраз стали відкриватись комбікормові заводи. Так із бухгалтера, Лариса Віталіївна стала технологом комбікормового виробництва.
Правда, коли після теорії вперше прийшла на комбікормовий, то ледь не здалася, таким похмурим видався їй тоді цех. Дипломну роботу писала про багатокомпонентне дозування, а воно було лише на одному новенькому заводі в Україні – «Переяславському ЕКХП». Так дипломна робота і зв’язала її з заводом. Тож коли під час розподілу одним із місць стало село Переяславське, обрала саме один із найсучасніших комбікормових заводів із модерновим закордонним обладнанням.
Почала роботу змінним майстром, колектив був молодий, у цеху зустріла своє кохання слюсаря-ремонтника Анатолія. Він отримав травму, а Лариса Віталіївна надавала першу допомогу, та так разом із бинтами й сама примотала свою долю до чоловікової.
Пропрацювала майже двадцять років, згадує роботу із задоволенням, хоча і непросто, але молодий та дружний колектив з усім упорався. Готували тоді комбікорми для птиці, особливо складні рецепти були для індичок. І всі комбікормові заводи брали комбікорми, а коли у буремні 90-ті комбікормові почали занепадати, кілька років пропрацювала у хлібній інспекції, потім на заводі у Коржах.
Коли «Переяславський ЕКХП» ввійшов до складу «Ниви», повернулася на запрошення власника, бо Олександр Мостіпан взявся створювати сучасну лабораторію, так вона стала її очільницею. Коштів не шкодували й у лабораторії були усі необхідні прилади та обладнання, навіть коштовний експрес-аналізатор.
Так минуло ще 25 років роботи. Нині лабораторія – це сучасний підрозділ, де працюють справжні професіонали, а Лариса Віталіївна називає її дзеркалом підприємства. Жоден виробничий процес не обходиться без аналізів та досліджень лаборантів. Зерно, комбікорм, готова продукція, вода після очищення, м’ясо-кісткове борошно, словом, усе, що приходить і виходить із «Ниви Переяславщини» - проходить через їх руки та пильний погляд.
Вона щаслива мама двох синів і бабуся двох онучок, любить справу, якою займається і колектив, у якому працює, обожнює квіти й скандинавську ходьбу, а днями вона відзначила своє повноліття. «Нива Переяславщини» вітає іменинницю і зичить щедрої на дарунки долі, радостей, тихої втіхи від родини та мирного майбуття для України. Хімічить Вам, не перехімічить, дорога Ларисо Віталіївно!