#25РАЗОМЗНИВОЮ АНАТОЛІЙ ЛОЙ: ТВОРИТИ ТЕПЛО - ЦЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Поговорімо про тепло. Скажете, що не час? Що нічні тривоги та нове випробування ворогом досі незнаної ракети просто на мирних людях ніяк не сприяють розмовам про тепло. А ще осінь, така пізня, із вітрами, сніговими дощами й промерзлими деревами, так що жодного натяку на тепло?
Але ми переконані, що саме такий час коли ворог нищить теплоелектростанції та мріє занурити нас у холоднечу, це час, щоб кожному з нас стати теплогенератором душевного тепла. Ото вражі сили здивуються! Вони прагнуть нас знищити, а ми продукуємо тепло!
А ще це час говорити про тих, для кого виробляти тепло – професійна діяльність. У рубриці #25РАЗОМЗНИВОЮ ще один наш колега – Анатолій Григорович Лой.
Завжди викликає здивування, як рухаються, ростуть, дають сили й можливості для тисяч людей великі компанії, особливо у нашій непростій реальності. Але секрет простий – компанія – це синергія багатьох людей, поважних топменеджерів, інженерів і програмістів, водіїв і комбайнерів, тих, хто складає силу компанії. І тут немає великих і малих посад, бо кожен - часточка єдиного організму.
Анатолій Лой прийшов на свою першу роботу у 1993 і вже 31 рік працює на одному підприємстві, хіба що посади трохи змінювались.
Народився наш герой 21 серпня 1973 року у селі Козлів, потім із родиною переїхав до Студеників, тут закінчив місцеву школу, тут знайшов своє кохання – дружину Наталію, теж мешканку Студеників. Добра, хазяйновита, гарна господиня і велика любителька куховарити. А ще чуйна до людей, тому й обрала професію медика. Вона теж однолюб, як і Анатолій Григорович, бо професію обрала раз і на все життя. Разом виховують сина Романа, він студент, комп’ютерник і цьогоріч навіть проходив практику на «Ниві», тому сподіваємось, що матимемо ще одну трудову династію.
А трудовий шлях Анатолія Лоя почався на тодішньому “Переяславському експериментальному комбінаті хлібопродуктів“ відразу після закінчення Київського електротранспортного технікуму. До цього вже проходив тут практику і прийшов сушильним майстром на першу дільницю.
Наша сушка тоді була стандартною, як і всі тогочасні ДСП 32, сушила 32 тонни збіжжя за годину і працювала на дизпаливі. Розпалювали факелом. Сезон сушки тривав п’ять місяців, решту часу відвантажували вагони пшеницею, ячменем, житом.
Уже у двотисячних роках, як збудували LAW, перейшов на роботу туди. Першими працівниками на ньому був Анатолій Лой, Віталій Барабаш, Михайло Заноз, Віктор Остапенко.
Так і працював у сезон на сушках, а в міжсезоння на котельні. Потім з’явився Satik, газова котельня, пелетна і Linka. Відтоді й донині працює оператором котелень. Якщо хтось думає, що це проста робота, то помиляється. Достатньо послухати з якою любов’ю розповідає Анатолій Григорович про чергування. Це раніше можна було закинути у котел дровець і спати. Зараз новітні європейські котельні, хоча й автоматизовані та комп’ютеризовані, але головний у них все-таки оператор.
«Робота дуже відповідальна: перестане працювати котельня – зупиниться виробництво. Адже наші котельні виробляють гарячу воду та пару, яка забезпечує роботу комбікормового заводу, м’ясопереробного цеху та всього виробничого майданчика. Їх обов’язково треба щогодинно обслуговувати. На котельні на соломі треба готувати тюки до спалювання, прибрати усі мотузки, якими зв’язувалася солома у тюки, а їх 24 тюки на добу. Треба слідкувати за подачею соломи на шнек, вона має бути суха і подрібнена, зараз вона саме така. А ще треба своєчасно вичищати попіл.
Всі датчики температур виведені на монітор, контроль за роботою триває цілодобово. Тільки змінюються оператори. Усі надійні, працюють давно, тому, коли приходиш на зміну, розумієш, що до тебе колега виконав свою частину роботи й ти можеш на нього покластися. Тому ми не тільки створюємо тепло, ми забезпечуємо роботу виробництва», - так Анатолій Григорович каже про свою роботу.
А сам Анатолій Лой – оператор котельні, частина компанії. Уже 31 рік, він створює для нас тепло, аби цей великий організм «Ниви» міг працювати.