ТРЕБА ЖИТИ!
Носити речі, які відкладали про свято, телефонувати матусі, допоки вона жива, писати картини, як хотіла в дитинстві, якщо зовсім ніяк, - то хоч за номерами. Шурхотіти пожовклим листям і підкидати його до неба, їсти улюблений чизкейк у маленькій кафешці, написати слова підтримки однокласнику, в якого була вперше закохана…Словом, треба жити!
Ця розповідь зовсім не про нашумілий диктант, хоча його текст такий тендітний і вишуканий, що хочеться його захистити. Тому величезний респект авторці Євгенії Кузнєцовій, особливо за діалекти, а ще той розголос, що розпочався у Фейсбуці. І за між’яр’я, яке, авжеж, наводили, як приклад, дітлахам на уроках, і яке у дорослому віці вивітрилось з голови, як роса під вітрами років.
Сотні нових диктантів народилося потому, але ми про продовження назви. Саме про те, що треба жити часто повторює наш керівник – Олександр Мостіпан, у нього до цього висловлювання є ще й продовження – І ДОПОМАГАТИ ЖИТИ ІНШИМ!
Ми такі зайняті власним життям і власними переживаннями, що рідко думаємо про тих, кому ще гірше, ніж нам любим. Але коли тобі у житті зустрічаються такі люди, то ти точно заслужив у Бога на таку милість. Саме із цього життєвого гасла Олександра Олексійовича народились допомога школам і садочкам, медичним закладам і церквам, одиноким людям і співробітникам компанії, які потрапили в біду…
День 6 серпня 2025 року, здавалось, нічим не відрізнявся від інших. Як кажуть, ніщо не провіщало біди. Нібито і хмари були невеликі, але враз ситуація змінилася. Негода, яка подекуди у Студениківській громаді пройшлася невеличким дощиком, у Сомкові Долині виявилася серйозними природними катаклізмами. Увечері 6 серпня, близько дев’ятої вечора село Сомкову Долину захопила стихія. Все розпочалося із рвучкого вітру, далі перетворилося у проливний дощ і буревій. Стихія вирувала потужно, наробила лиха, але і немало було випадків курйозних, коли виклала усі велетенські дерева довкола двох машин, між ними поклала вирвану «з м’ясом» хвіртку, а машини лишились неушкоджені.
Але на подвір’ї родини Приліпко буревій розгулявся на повну силу, як написала одна із мешканок будинку Катерина: «Сьогодні наше життя сколихнуло стихійне лихо — буревій зірвав покрівлю з нашого будинку. Злива почала затоплювати оселю, і тепер ми терміново змушені рятувати майно та шукати можливості для ремонту даху».
У домі мешкає велика родина – чотири покоління жінок: сама Катерина, Крістіна, її чоловік, їхнє семимісячне немовля, мама, бабуся, а також ще сестра, яка з дітьми приїхала в гості. Загалом у будинку на той час було троє дітей. Тож натерпілися всі. Один бік даху розкрило повністю, а на іншому зняло частину шиферу.
Добрі люди та Студениківська громада допомогли коштами, а відремонтувати дах та перекрити було нікому. Той, хто намагався зараз знайти будівельну бригаду, нас добре зрозуміє. От і звернулася родина до «Ниви Переяславщини». Керівництвом було ухвалено рішення допомогти.
Отож будівельний підрозділ узявся до роботи. Самі господарі накрили дах плівкою і виявилося, що він потребує повної заміни. Не лише улаштування покриття, але і заміна риштовання, гідроізоляція, монтаж «гребеня», навіть частину стіни довелося розбирати та міняти, а ще дерев’яні конструкції, два вікна. У різний час там працювали різні спеціалісти, бо покрівлею не кожен будівельник може займатися. Утеплили комин і зробили все, як треба. Роботи тривали кілька тижнів, але зробленим господині задоволені.
Разом із директором Благодійного фонду Анатолієм Федоровичем Єшенком приїжджаємо уже на підписання господинями акту приймання робіт. Господиня задоволена і дякує, каже, що хлопці справжні професіонали, а їх робота пройшла уже випробування осінніми дощиками. Нині будинок виглядає ще ошатніша, бо старий шиферний дах змінили на профнастил. Тож будинку дуже личить брунатний дах. Щиро бажаємо родині довгого і щасливого життя під надійним дахом! Бо треба любити свій дім, обдертим, розтерзаним буревіями, під гулом шахедів, а тим паче з брунатним дахом!
А ми твердо знаємо, що треба жити! Виробляти ковбаски й гурку (ліверну ковбасу), ростити хліб і готувати корми для пацят(поросят), збирати кендерицю(кукурудзу), бо саме жнива, і бизоватися(сподіватися) на себе, бо той курдупель(образливе - мізерний чоловік) сам себе не переможе. А ще – допомагати тим, хто поруч, бо у Бога немає інших рук, окрім людських!