МОРАЛЬНИЙ КОМПАС НАЛАШТОВАНИЙ НА БЛАГОДІЙНІСТЬ
Кожна критична ситуація, з якою стикається людина чи компанія, є своєрідною перевіркою «на міцність», вміння реагувати на обставини, здатності «тримати удар» та пристосовуватися до зміни подій. А також є можливістю звірити моральний компас – чи я вірю в те, про що говорю, чи мої цінності є справжніми, чи готовий я дотримуватися проголошених декларацій.
І війна є найжорсткішою з усіх перевірок, з якими можна стикнутися в житті. Адже вона перевіряє день за днем, місяць за місяцем і ставить в надскладні умови, в яких схибити дуже легко. Непередбачувані обставини, стрімкі зміни ситуації, руйнування звичного укладу життя - то ризик відступити від принципів і зрадити собі. Тому дотримання принципів побудови компанії, свідчить про її зрілість, стійкість і силу.
Ми пишаємось, що за час війни не згорнули жоден зі своїх благодійних проєктів. Про щось ми можемо говорити, дещо потребує тиші, але не можна втриматися, щоб не розповісти про долі людей, з якими зустрічаємось.
Понад чотири роки існує проєкт «Пакунок добра» за яким ми надаємо допомогу одиноким людям у селах, де розташовані наші виробничі потужності. Разом із директором Благодійного фонду «Нива Переяславщини» Анатолієм Єшенком привезли дарунки до села Гостролуччя. Нам допомагає староста Василь Галушко.
Загалом ми вручаємо щомісячно близько 170, тут вісім пакунків. Найперша наша дорога до Ніни Степанівни Різник. Вона каже, що доля не була до неї милостива, довелося 13 років доглядати за хворою мамою, а тепер сама живе лише за допомогою невістки.
Ольга Максимівна Ковтун також одинока, тільки онук Ігор доглядає за бабусею, їй 89 рік, уже чотири місяці вона не ходить. Усе життя працювала у місцевій аптеці.
Федору Панасовичу Батуріну у липні виповниться 95, а в обійсті нас зустрічає його подруга, спадкова дворянка Румянцева, вона родом із росії, але в Україні живе давно, з 1960 року, її рецепт щастя для жінки – то вдале заміжжя. Війну ненавидить люто, а свою батьківщину інакше, як «лапотная и немытая россия» не називає. Навіть під час недавніх відвідин у 2010 році каже, що жодних змін у рф не сталося, як була бідність і запустіння, так і лишилася. Не те слово, - Гостролуччя, вулиці чистенькі, а церква, як писанка. Тому інакше, аніж перемогою ця війна не може закінчитися.
Лідії Олександрівні Федоровій майже 86 років, вона просить допомогти отримати ходунки, дякує за пакуночок, бо це серйозна допомога для стареньких.
А найповажніша наша сьогоднішня співрозмовниця – це Віра Герасимівна Бухановська, вона найстарша жителька Гостролуччя, їй майже 98 років. ЇЇ ми застали за обрізанням винограду, а її історія взагалі достойна фільмів. У п’ятнадцятирічному віці під час Другої світової війни вона побувала у Німеччині. Про своє перебування у бюргера каже, що запрошували її на обід разом з хазяйськими шістьма дітьми, гроші залишали на видному місці, щоб перевірити, але українці ніколи чужого не брали. «Відразу, як мене привіз хазяїн, то обійняв разом зі своїми дітьми та сказав, що це теж наша дитина. І так два роки допомагала родині по господарству».
Коли повернулася додому, дізналася, що батько загинув під час форсування Дніпра. А нині вже Віра Герасимівна переживає другу війну, та каже, що вона страшніша за попередню саме через жорстокість ворогів. Але на те ми й українці, щоб вистояти, перемогти й звірити свій моральний компас: він налаштований правильно – на перемогу і благодійність.