#ЛЮДИНИВИ ВЕСНА І ЧАС САДИТИ КВІТИ
Ви може подумати, що війна і сіяти квіти така дурниця! Але ви помиляєтесь, якщо зараз не посіяти квіти, де тоді вони візьмуться, коли прийде пора зустрічати переможців. Так думає наша співробітниця Оксана Горлач – чудова колега і шанований обліковець всього шоферського братства.
У Групі компаній «Нива Переяславщини» Оксана Павлівна працює уже шість років. Робота у неї дуже серйозна, вона вагар на автовагах. Але то тільки так називається, а насправді вона і обліковець, і барометр гарного настрою, і наше сонечко, і першопочаток руху зерна та комбікормів.
Із шостої години ранку і до 8 години вечора вона зустрічає машини, відтаровує їх, важить і облікує привезене зерно та переміщає його із однієї дільниці на іншу, на комбікормовий чи елеватор. Немає жодної зернинки, яку вона та інші дівчата-вагарі не зарахували б. «У мене чудова робота, - каже сама героїня,- я важу золото, бо кожна зернинка – це труд наших хліборобів, це корм для тварин і навіть експортна одиниця, але насамперед – все це повинен прийняти вагар. Одна наша помилка і вже ніхто тут не зведе ладу. Ми перша інстанція, яка дає цифри для бухгалтерії».
Найгарячіша пора – то звичайно жнива, а їх у обліковців, як і у аграріїв аж три: пшениця-ячмінь, соя і кукурудза. Раніше працювали цілодобово, ні вдень, ні вночі не припиняли рух комбікормовози, але у воєнний час – тільки до комендантської години. Про одну із господинь операторської колеги кажуть із великою повагою. Завжди весела і привітна, завжди усміхнена і оптимістична. Хоча здається, звідки братися тому оптимізму?
Вона справді, як сонечко і про це знають усі. Її тепла і гарного настрою вистачає на суворих і завжди заклопотаних водіїв, на подруг, на родину і на силу-силенну захоплень.
Але про все по порядку. Вона – мама трьох діточок: Іринці – 13, Наталочці – 10, а найменшому сину Ярославу у травні буде чотири. Коли трагічно загинув чоловік, вона залишилася жити з його мамою і чудово уживаються дві господині на одній кухні, бо десь у глибині її кипучої і завжди захопленої натури нуртує невичерпне джерело енергії і любові до життя. Ще дуже давно, після смерті чоловіка, вона залишилась із дітьми і орендованою у людей землею і освоїла трактор значно раніше, аніж навчилася водити машину. Навряд чи колись ви зустрінете її без діла, вона завжди заклопотана і встигає зробити гору справ. Займається із дітьми, дуже любить квіти і весь двір у неї устелений квітучим килимом лілей, троянд, різнотрав’ям практично від ранньої весни і до пізньої осені. А весь інший час вона присвячує творчості: алмазній вишивці та живопису. І на її полотнах, як у саду, знову цвітуть квіти. А уже готові полотна мандрують до друзів і знайомих, бо квітів і картин ніколи не буває забагато.
"Війна, -каже Оксанка,- зовсім не відміняє весну, це розуміють навіть діти". Якщо у перший день цього страхіття вона прийшла додому і в коридорі уже чекали чотири тривожні валізи, усі, окрім бабусиної, бо вона в жодному разі не погоджується їхати галасвіта зі своєї хати, то зараз діти підганяють садити квіти. Розсада уже посіяна, а квітам ще потрібно тепло, але за кілька тижнів почнуть проситися на світ Божий тюльпани, полохливо виглядатимуть проліски і гіацинти, а двір заполонить квіткове царство. Хіба можна здолати цю країну, яка має таких жінок: вони піднімають дітей, водять трактори і вирощують квіти для Перемоги. А трактор мало чим відрізняється від танка!