Благодійність

28.11.2022

ГОЛОВНІ ПУНКТИ НЕЗЛАМНОСТІ - ЦЕ КОЖЕН ІЗ НАС

Майже три роки нашої допомоги одиноким людям, кожного разу приносили нам якісь відкриття. Ми дивувалися тому, що дорослий син уже 18 років доглядає свою лежачу матір. А ще тому, що люди із фізичними вадами, яким дуже не просто жити, створюють чисті й світлі картини. Ми дивувалися вишиваним подушкам, рушникам надзвичайної краси, створеним жіночими натрудженими руками. Дивувались умінню терпляче переносити труднощі й не обізлитися.

Та найбільше ми дивувались нескореності та одвічному духу стійкості, що передається із покоління у покоління. Ми дякуємо усім цим людям, за те, що вони трапилися на нашому шляху і дозволили нам доторкнутись до їх долі.

Цього разу традиційні відвідини населених пунктів із продовольчими наборами привели нас до села Любомирівка. Дуже символічна вийшла поїздка, бо ми побачили, як сприймає війну і нинішню ситуацію село, яке любить мир.

Так склалося, що Любомирівка зустріла нас на вулиці. Ми приносимо пакуночки раз на місяць, але точної дати не встановлено, а тут здавалося, що люди знали час нашого приїзду. Насправді бабусі чекали хліб, його розвозять машиною вулицями села, тому стареньким дуже зручно. Цього разу хліб і до хліба принесли ми.

На вулиці ми зустріли Віру Василівну Гузь із донечкою, занесли пакуночок і отримали чудове фото дівчинки із червоненькими щічками, що розпашіли від вітру. Вона вже знала, що у пакуночку для неї теж подарунок – печенюшки.

Красно дякую і привіт Олександру Олексійовичу Мостіпану отримали від Лідії Полікарпівни Таран: «Кожного разу прошу у Бога здоров’я усім, хто дбає про стареньких. Такі дарунки – то нам харчі на весь місяць. А зараз особливо складно, тому нехай будуть, дітки, у вас можливості і на зарплату людям, і на допомогу пенсіонерам. А Олексійовичу нехай сторицею віддячиться за добре серце».

Лідії Іванівні Кошель – 88 років, але вона обходить себе сама, більше нікому. А найбільше переживає бабуся навіть не за те, що немає світла, бо каже, що було уже усе це: мучили нас голодом, гнобили і переслідували, але ми вистояли, то тепер аби грубка була, - виживемо. А от нашим солдатам в окопах, доводиться несолодко, тому бабуся не боїться морозу, вона його просить, щоб не було болота під ногами у хлопців. «Мороз, - каже Лідія Іванівна, - батечко, солдату дорогу підсушить і по ній швидше прийде Перемога.

А ще бабуся каже, що якщо комусь на «поверхах» сутужно, то можна сміливо приїжджати у село, його тут і нагодують і обігріють. Багато ми побачили й почули у Любомирівці, тільки відчаю і краплі не помітили.

Зараз уся країна працює над створенням пунктів незламності. Вони звичайно, треба, і ми все робитимемо, щоб їх створити. Але головний пункт незламності – кожен із нас. І якщо ви в стані забезпечити себе мінімальним: теплом, продуктами - це вже великий вклад в перемогу. А якщо ще й сусіда, старенького чи багатодітну родину підтримаєте, то ви справжній герой. І хто тоді зможе здолати цілу націю героїв?! Тому все буде Україна!

СПІВПРАЦЯ З ГРОМАДАМИ - ЧАСТИНА НАШОГО ЖИТТЯ
Благодійність
ЩОБ ЗЕРНО НАДІЙШЛО ДО ПАЙОВИКІВ