Випуск 36
Вишиванка для українця – то не просто святкова одіж, то частина нашого життя, то спогади дитинства, то щемкий дотик до найпотаємнішого. Вишиту сорочку довгими зимовими вечорами матусі вишивали для своїх діточок, із льолі доростала вона до гаптованої чоловічої чи розкішної жіночої. І сказати, що вона має таємну силу – то не сказати нічого. Вишивали сорочки дружини своїм чоловікам, молоді дівчата, збираючи посаг, наповнювали скриню візерунковими рушниками до весільного короваю, для старостів, для образів. А ще вишиті подушки, килими, простирадла. Стьожок до стьожка слалися нитки під журливі народні пісні, під молитви та примовляння. Нині усе стало простіше, можна піти до крамниці та купити вишиванку на будь-який смак. Нині вишиванка – то ознака нашої нації, спосіб показати всьому світові, що ти українець. І чим більше ми звільняємось від нашарувань «радянщини», «совковості», тим більше спадає із нас, відлущується наносного, невластивого, чужого, а з-під нього проглядає своє, глибинне і рідне – вишиванка.