ВЕЛИКОДНІЙ ДАРУНОК ДЛЯ НАЙПОВАЖНІШИХ
Нещодавно вчені зацікавилися питанням, як люди відчувають старість. Виявилося, що чоловіки і жінки її відчувають по-різному. У чоловіків вона починається, коли ти вже не можеш по-справжньому відірватися із друзями в гаражі із пивом, смаженою картоплею та розмовами. А у жінок, коли не хочеться купувати нові речі, достатньо і того, що за життя назбиралося у шафі, однак іти нікуди… Але і ті, і інші констатують, що перед святами, навесні перед городами та родинними ювілеями відчуття старості відходить на другий план.
Саме у такий період, напередодні Великодня, ми розвозимо подарункові набори своїм давнім друзям – одиноким мешканцям громад.
«Чотири роки тому у березні 2020 року власник Групи компаній «Нива Переяславщини» Олександр Мостіпан ухвалив рішення про підтримку одиноких людей у селах, де знаходяться виробничі потужності компанії. З того часу ось уже 49 місяців ми регулярно приносимо до таких родин продовольчі набори. Так склалося, що відразу то була епідемія коронавірусу, далі війна, так що ми розуміємо, що ця підтримка необхідна і важлива. Вона дає можливість хоч трішки покращити якість життя людей старшого віку», - зазначає директор Благодійного фонду «Нива Переяславщини» Анатолій Єшенко.
Щомісячно пакунки до 175 громадян доставляють наші колеги і обов’язково у якомусь із сіл буває Анатолій Федорович. Цього разу це село Паришків. Староста села Петро Вілянський знає тут кожного, бо з більшістю працювали разом ще у колгоспі. Щоправда по тому минуло багато літ і життя ніяк не стало легшим для цих людей.
Цього разу, окрім звичного набору продуктів: борошна, олії, макаронів, крупи, цукру, двох банок тушонки, паштету, сала «Делікатесного», печива, булочки, додався ще великодній атрибут – пасочка. Тож наші пакувальники – медичний працівник Олечка та водії немало потрудилися, щоб усе це упакувати.
Валентина Євгенівна Піскальова каже, що робота була важка, але пенсія невисока, тож пакуночки – то суттєва допомога.
А Микола Іванович Корж 1 січня цього року відзначив 92 роки, разом із дружиною Ніною Карпівною прожили 63 роки. У родині четверо діточок, але приїжджають рідко, тому бабуся каже, що 77 соток городу обробити вже важко. Згадує бабуся, що навіть премію отримувала за хорошу роботу, бо була до неї дуже охоча.
Інша наша знайома – Ганна Трохимівна Яценко усе життя працювала дояркою, тож тепер на старості ноги зовсім не слухаються, але нашим дарункам господиня дуже рада, навіть попросила вийняти пасочку, щоб вдихнути її аромат.
А найповажніша жителька села Надія Іванівна Шишкіна за три роки відзначатиме сторічний ювілей. Вона пережила депортацію у Німеччину і нелегке життя. Тож після відвідин домовились зі старостою, що він запросить до неї ще місцевого медпрацівника.
Великдень – це час, коли зміцнюється віра у нескінченність життя, у добро й людяність, ми раді, що можемо хоч трошечки зміцнити цю віру.