«НИВА ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ» ПРОВОДИТЬ ОРАНКУ ГОРОДІВ СВОЇМ ПАЙОВИКАМ
Оранка городів – то сакральний процес для кожного українця. І він підпорядкований певним законам. По-перше, треба всім і одночасно. По-друге, краще у п’ятницю, бо у суботу приїдуть діти його садити. По-третє, тракторист повинен бути віртуозний, бо погано виораний город – то причина для смутку на цілий рік, а ще робота для рук і предмет обговорення із сусідами. Отож, коли навесні приходить час орати городи – то для компанії це немалий головний біль, але ми взяли на себе добровільно таке зобов’язання, тому намагаємось, аби усі залишилися задоволені, хоч це і непросте завдання.
Співпраця із пайовиками – вагома частина життя компанії. Окрім стабільної та своєчасної виплати орендної плати, у підвищенні якої «Нива» завжди є лідером, ми ще взяли на себе й інші соціальні зобов’язання, сформувавши таким чином програму лояльності. Багато років поспіль виконуємо усе, що обіцяли, але цьогорічні розмови із людьми під час оранки городів, переконують, що є потреба нагадати про це ще раз.
Компанія взяла на себе обов’язок орати чи дискувати 25 соток присадибної ділянки на пай. І за бажанням пайовика це буде робитися або навесні, або восени. Тому розмови, що восени «Нива» не оратиме - безпідставні. Навіть того року, у найтяжчі для Київщини місяці, коли ворог стояв буквально за кілька кілометрів, ми проводили оранку, тому зараз і поготів.
Мало того, кілька років тому компанія придбала п’ять малопотужних тракторів, до тих, що у нас були, спеціально, щоб весняні роботи для пайовиків стали оперативнішими.
Цієї весни на оранку городів ми поїхали у Сомкову Долину. Адміністратор Анатолій Григорович Царьов склав списки й очікує трактора. «Основна частина городів буде оратися після 11 травня, так просять люди, бо там, де ділянка потрапляє на низовину, досі дуже мокро».
Орати буде невеликий трактор МТЗ, яким керує Іван Іванович Налапко. Заїжджаємо до господи, там зустрічає нас хазяєчка зовсім боса. Так ходить навіть взимку, колись було слизько у калошах, так вона роззулася, так і ходить тепер, хіба що дощ вона вважає негодящою погодою для ходіння босоніж.
Її город засаджений цибулею та часником, дивуємось, навіщо одній така кількість цибулі, хіба на продаж? Та бабуся цибулі не продає, вона хлопцям, на передову, надсилає. Бійці кажуть, що у них всього вистачає, годують добре, але цибулька до борщу так і проситься, а ще кислі огірочки, які Галина Іванівна засолює у п’ятилітрових пластикових бутлях, щоб могли доїхати на схід.
Наслухалися ми історій про бійців на передовій. У когось уже понад рік син служить на фронті, у найгарячішій точці – Бахмуті, тому нечасті дзвінки вартують дуже дорогого, а слова: «Мамо, все добре», - навіть сказані хриплим голосом, просто дорогоцінні. У когось уже більше як рік вважається зниклим безвісти, але усі сподіваються, що почують ще якусь звісточку із рідних уст. Хтось розповідає, як ангел-охоронець оберігає усіма способами, то зупинить рух машини, бо пробите колесо, то наказ командира врятує бійців.
Трактор кладе скибу за скибою, рівненько, гарно, тому усі, хто приходить подивитись, яка оранка, - залишаються задоволені й чекають у себе. Непроста це справа – оранка городів, але компанії хочеться, щоб люди залишилися задоволені.