ЩО МОЖЕ БУТИ БІЛЬШИМ ЗА КРАПЕЛЬКУ ЖИТТЯ
За кілька місяців буде час, як акція, яка мала стати короткочасною допомогою, перетне уже шосту свою річницю. Мова про наші відвідини одиноких людей літнього віку у різних селах із «Пакунками добра».
У короновірусні часи власник компанії, аби підтримати самотніх людей запропонував заносити їм продуктові набори. Тоді деякі із пакунків потрапляли до адресатів через вікно, настільки великим був страх захворіти, набратися цієї чуми.
Нині час інший, хіба що чума стала ще конкретнішою, ще смертоноснішою і від її кровожерливої пащеки не врятуватись жодними ліками.
Під час однієї з таких поїздок, наші мудрі старійшини висловили думку, що ворог просто не може пережити того, що Україна, яка ходила у московському рабстві, так і залишилась нескореною, з вільним духом і власною гідністю, чого ніколи не було на болотах. От і хочуть вони той дух вільнодумства знищити.
І попри усі негаразди ми маємо вистояти, бо світові більше нізвідки взяти цей запас міцності. Так думають старійшини, і хто ми такі, щоб їм не вірити. З цією вірою ми знову готуємо ящики, замовляємо товари, пакуємо акуратно, щоб цей свіжоспечений хліб та плетінка не зім’ялись, щоб м’ясні консерви були складені на самий низ і не пошкодили солоденьке, а пакунки з крупами чи цукром помістилися у призначені ящики та щасливо дісталися до наших візаві.
Цього разу нам із директором Благодійного фонду «Ниви Переяславщини» Анатолієм Федоровичем Єшенком дісталося село Паришків. Дорогою телефонуємо старості Петру Павловичу Вілянському і далі вже з ним мандруємо від хати до хати.
Пізня осінь, тож тепер попри невсипущий характер, усі наші добрі знайомі вдома, у кожного на всю гримить телевізор, а новини - про нічні жахіття і шахедні атаки. Коли питаємо про настрій нам відповідають після роздумів.
«Здоров’я підводить, сили уже не ті, так прудко не можеш зробити щось, хоча очима здається піднімешся і побіжиш. Складно заснути вночі і чуєш ці прокляті звуки «мопедів» так ніби вони просто над твоєю хатою і здається зараз рвоне. Але приходить ранок і ти встаєш та дякуєш Богові, а сьогодні ще ви прийшли і принесли капельку життя, якусь радість, якусь надію. А що може бути більше, ніж крапелька життя посеред війни», - каже одна із наших підопічних.
Сьогодні ми зайшли у сім різних будинків у Паришкові, а всього «Нива Переяславщини» у цей день занесла «Пакунки добра» у 175 домівок у різних селах Бориспільського та Броварського районів. Віра Василівна Вербецька щоденно молиться за внука та чоловіка онучки, які захищають Україну на передньому краї оборони. Надії Михайлівні Головко було 88 років у вересні, уже життя пропрацювала дояркою, її онук теж служить у війську. Вона розповіла нам цілу оповідку про смерть. Як кістлява ходила, щоб забрати з собою, а бабуся все говорила, що приходь завтра, так і жила собі, доки хотіла.
Найстаршому із наших сьогоднішніх господарів – Миколі Олександровичу Гаркавенку за кілька тижнів – 11 грудня – буде 93 роки! Ми його не застали вдома, він пішов до магазину, але згодом таки передали пакунок. І раптом пригадалася розповідь бабусі про стару з косою, навіть коли вони прийде по цього чоловіка, його не буде вдома.
Отака у нас сьогодні вийшла історія про вічне змагання між людьми і смертю і про крапельку життя, як стимул жити далі.