ПОЛЬОВИК ЗАЛИШИВ НАМ ЗОЛОТО
Увесь світ довкола українця населений духами. І якщо ви вважаєте, що наш прагматичний час це змінив, то сміємо з вами не погодитись. Просто наше життя настільки прискорилось, що за «калейдоскопом справ» ми не встигаємо прислухатись до природи й до себе самого. А якби зупинитись на хвильку, ми б відчули, що дерева мають душу, ріки голосно про щось буркочуть, а пшеничні колоски перешіптуються про свою прийдешню метаморфозу.
І до чого вже японці – інтелектуальний і суворий народ, але і ті на початку повномасштабного вторгнення провели цілу кампанію у пресі, про те, як духи природи допомагають українцям. Дерева заступають дорогу, ріки стають непереборною перешкодою, а давній дух Блуд змушує блукати нападників по колу, не знаходячи дороги.
Та у це навіть вороги повірили, бо почали говорити про бойових комарів, гусей бомбардувальників та соняшник, що проростає у кишенях.
У «Ниви Переяславщини» також свої стосунки з духами природи. Ми до них із повагою та любов’ю, бо знаємо, що від землі взяли, то треба повернути сторицею. Природа жива і дуже тендітна. Легко завдати їй рану, але часом не вистачає років, щоб її залікувати.
Саме тому ми вносимо на поля органіку і невимовно радіємо, що росте бонітет ґрунтів, проводимо сівозміни, використовуємо тільки найкращі добрива, а усі обробки проводимо вночі, після попередження про роботи.
А ще ми повністю переробляємо усе, що вирощуємо. Продукти тваринного походження переробляються на м’ясо-кісткове борошно та жир, які далі використовуються, а використана при цьому повітря та вода – повністю очищаються, а вода ще й використовується для поливу рослин. Також до природного стану очищається вода після м’ясопереробки. А ще використовуємо сонячну енергію та енергію соломи, тому повернемося до поля.
Після збирання ранніх зернових – пшениці та ячменю – не спалюємо стерню, а дискуємо. Солому ж тюкуємо у цупкі брикети чи ефектні циліндри. Звичайно після того, як мудрий дід Польовик передасть нам її у дарунок. Його персону ми ніяк не можемо оминути, бо раптом на той рік він образиться і не стане нам помагати.
Ми самі його ніколи не бачили, а якщо бачили б не сказали, але знаємо, що він має зелене чи жовтаве волосся, як трава чи пшеничка, очі різного кольору та чорну, як земля, шкіру. Живе він у полях, лугах та яругах і має дивну здатність змінювати зріст — коли колосся високе, високий і Польовик, а коли його зжато — стає зростом зі стерню. Він народжується на нивах, коли сходить жито чи пшениця, росте з ними, дозріває та й засинає. Улюблена пора доби для Польовика — полудень. Польові мавки: полудниця, житниця, гречуха, жалиця, овсяниця, пшениця — та сини: спориш, межівник і луговик — його помічники, які допомагають дбати про врожай. За поясом у нього магічний серп. Ним Польовик вирізає бур’ян та допомагає хорошим господарям під час жнив. Він стовідсотково живе на наших полях, хоча й відчувається, як легкий прозорий вітерець у полі. А тоді він переходить в останній сніп, із якого зазвичай ми робимо дідуха і він чекає аж до наступної весни, щоб його висіяти.
Ми закінчили збирання ранніх зернових і зерно продовжує своє життя уже на елеваторах, а зараз продовжуємо тюкувати солому. Згодом вона стане чудовим паливом і даруватиме «зелену» енергію, що обігріє наші тваринницькі комплекси та котельню «Лінка», яка виробляє технологічну пару для комбікормового заводу та виробництва. Після того як вона віддасть усю свою жагучу силу, вернеться попелом у землю, щоб ніколи не зупинився коловорот у природі. Так золото Польовика вчергове послужить людям. Трудящим, відданим праці та Україні, щоб продовжити життя на землі.