НЕОПАЛИМА КУПИНА ЛЮБОВІ
Здається серед мороку та пітьми прийнятніше говорити про страждання та біль, а ми тут про якусь любов, але саме вона береже у кожному із нас ту іскринку, із якої за найменшої можливості, або навіть без неї, а лишень із внутрішньої твоєї сили розгорається любов. Всеосяжна, безмежна, та, що готова віддавати попри сотні образ і зрад. Та, що народжується разом з нашими дітьми й не потребує взаємності, бо вона як дихання, без неї ти просто помреш. Це любов до всього живого, до вранішнього серпанку, до сизого туману над водою, до пуп’янків півоній і тихого плескоту хвиль. І посеред цього усього має ще залишитись капелюшка любові до тих, кому більше нізвідки її взяти, до людей, що проводжають у вирій свої роки на калиновому мості життя.
У «Ниви Переяславщини», авжеж, вона є, бо її п’ять років тому вдихнув у звичний робочий графік власник компанії Олександр Мостіпан. З того часу щомісячно складаємо разом «Пакунки добра», а кожен, хто розпаковуватиме їх, знайде оту капелюшку любові. Тим паче це дивно, що ані реалії воєнного часу, ані виклики не скасували цієї благодійності, а вона, наче неопалима купина знову відроджується. Тож хочемо і вам нагадати, що це таке - неопалима купина.
За легендою колись аж два королі — польський та угорський — об’єднали свої війська і підступили до стін славного міста Дорогобужа (нині це село Рівненської області). Вирішили, що нема чого їм військо своє витрачати, бо що там люду у тому Доробужі. То десь подібно до нинішньої нашої війни та намагання взяти нас без бою.
Захисникам міста вороги передали листа, щоб спротиву не чинили, а зброю склали та здалися у полон, щоб життя своє зберегти, а ні, то спалять його переможці. Невдовзі з фортеці прийшов посланець, зустріли його ворожі королі на золотих стільчиках сидячи та позираючи з високості.
- Я приніс відповідь на ваш лист, - сказав посланець та вручив гілочку із блідо-рожевим суцвіттям. Мені сказали, це віддати, а як замало цього, то довкола такого повно!
Замислились королі, аж допоки один із місцевих не розповів, що це ясенець – неопалима купина. Ти її палиш, вона займається голубувато-зеленкуватим полум’ям, але щойно воно згасло, рослина, як і була – ціла-цілісінька! І повернули королі свої війська, бо зрозуміли, що ніколи не завоюють такої країни…
І хоча це справи днів минулих, але варто і нинішнім паліям війни забратися з нашої країни, бо немає тої сили, щоб зборола Україну, бо вона як «неопалима купина» знову зазеленіє і розквітне.
А ще живе вона у кожній родині, бо цього разу ми побачили її у Семенівці, де вручали «Пакунки добра» разом із нашим адміністратором Іваном Петровичем Тихим. Бо коли ввійшли до господи Музик, то господар - пан Олександр, покликав дружину: «Галочко, до тебе прийшли».
Вони прожили разом 52 роки, а вона у нього досі - Галочка! І хоча не було тут дивної рослини ясенця, тільки білопінно буяв жасмин, але навіть неозброєним оком видно що росте тут «неопалима купина» любові. Тож чи може ворог нас здолати, чи вдасться йому нас знищити? Ніколи, бо Україна, що живиться підтримкою і любов’ю не згорає, не буде подолана ніколи! Пам’ятаймо про це!