#25РАЗОМЗНИВОЮ МИХАЙЛО ЗАНОЗ: СВІТ РУХАЄ ЕНЕРГІЯ ЖИТТЯ
Кілька років тому «Нива Переяславщини» до свого 25-річчя розпочала рубрику #25РАЗОМЗНИВОЮ. Тоді ми вважали, що це буде кілька розповідей, бо не так багато людей, які почали працювати на підприємстві і віддали йому аж 25 років життя. Але таких людей виявилося чимало, і деякі з них працювали ще до того, як «Переяславський ЕКХП» став частиною «Ниви».
Нинішній наш герой – Михайло Миколайович Заноз – енергетик, керівник котелень підприємства впродовж майже тридцяти років і весь цей час саме він подавав енергію життя до цього дивовижного творіння – нашої компанії.
Народився герой у селі Переяславське, тут минули його дитячі та шкільні роки, тут він зрозумів суть життя і назавжди закохався у це невелике промислове поселення із його вічними робочими буднями, завжди заклопотаними людьми та постійним прагненням до вдосконалення.
Треба сказати, що зручне географічне становище і близькість залізниці дали не лишень поштовх у житті багатьом людям, але і сформували особливу культуру села, бо воно вже відірвалося від того статечного і розміреного життя, яким так милують око наші українські села, та й стало собі таким щаблем до чогось більшого.
Родина у Михайла була дружна, батько працював на залізниці помічником машиніста, а мама – шкільним поваром. Троє дітей – Михайло і дві сестри- близнючки, досі найкращі друзі. У шкільні роки на перервах старшокласники бігали до старого напіврозваленого клубу і намагалися його довалити, так їм хотілося уже чогось нового. Такого класу, щоб у ньому було менше 35 учнів, тоді не було, навіть ходили у дві зміни.
Після завершення десятирічки у Студениках, вирішив вступати до будівельного технікуму, рік провчився і зрозумів, що будівництво – то не його і покину та пішов до лав армії.
Довгі щемливі листи, які писала до нього сусідка Катерина змусили знову повернутися до села, так що відразу й одружилися. У Катрусі була можливість отримати квартиру у Києві, але вони, порадившись, повернулися у рідне село. Тут він навіть у новенькому Будинку культури допомагав лагодити систему опалення та пішов на роботу пресувальником на комбікормовому заводі.
Отримав спеціальність наладчик електротранспорту і систем контролю. Працював на «Блискавці» у Баришівці майже 15 років, до становлення незалежності України. Із 1994 року прийшов на комбінат начальником котельні і тридцять років тут пропрацював, аж допоки не перейшов на посаду оператора заправної станції.
«Навіть не віриться, що це велике насичене енергетично підприємство, починалося із першої котельні на мазуті. І на які тільки «подвиги» ми не йшли, щоб забезпечити паливом свою котельню. Працювали з коліс.
Коли уже почали працювати із «Нивою», такої котельні було замало. А у селі якраз проводили газ, тож і поставили першу газову котельню разом з Андрієм Субботою 13 грудня 2001 року. Спочатку всього із одним котлом аж до 2007 року. Він виробляв пару для комбікормового заводу, офісу та залізничного депо. Тоді працювало на котельні до тридцяти людей.
Згодом виникло питання розширення виробництва, тому встановили перший твердопаливний котел на пелетах для адмінбудинку, через рік ще один для гуртожитку, забійного цеху, насосної станції та очисних споруд. Очисні були розташовані та місці сьогоднішньої «Олімпіади». А у 2016 році придбали котельню на соломі, провели реорганізацію і запустили красуню «Лінку». Отоді і зовсім життя змінилося.», - зазначає Михайло Миколайович.
Він і досі в строю, виховав молоду зміну – Романа Власка, який замінив його на великому котельному господарстві, але і сам не сидить на пенсії, нині заправляє залізних коней, бо добре знає, що саме енергія приводить світ у рух і дає поштовх прогресу. Поруч із ним його родина, діти та онуки і у нього вистачає енергії на все.
Дякуємо за роботу, шановний Михайле Миколайовичу, нехай ще багато –багато років Ваша життєва стежка веде вас до щастя, добробуту і до нашої «Ниви».