#ЛЮДИНИВИ РЕЦЕПТ ДОВГОЛІТТЯ - ЛЮДЯНІСТЬ
Людство споконвічно мріє про вічне життя. І хто тільки не намагався знайти еліксир молодості. Стародавні алхіміки розробляли його формулу, шукали філософський камінь та мріяли про перетворення металів на золото.
Вчені всього світу досліджували так звані «блакитні зони» - місцевості, де велика кількість довгожителів. Генні інженери намагаються вдосконалити наші клітини, щоб вони якомога довше.
Американська вчена цитогенетик Елізабет Блекберн разом із колегами Керол Грейдер та Джеком Шостаком — усі вони лауреати Нобелівської премії, вивчають вплив хромосом на процес старіння, Отож вони визначили фактори, які впливають на процес старіння. Це – фізична активність, харчування, спосіб життя.
Якщо із двома першими факторами – все зрозуміло, то зі способом життя треба розібратися. Як кажуть вчені: «Жити треба так, щоб вироблялися лише «гормони радості» – дофаміни, серце наповнювалося любов'ю до себе та оточення».
Наш сьогоднішній герой із цим цілком згодний, додає тільки, що крім життєвого оптимізму, потрібна ще людяність. Про людяність Микола Федорович Шевченко знає все.
Він народився у грудні 1939, але записали його у січні, тож йому 85!Але якщо ви подивитесь на цього стрункого, сивого і завжди оптимістично налаштованого чоловіка, ви ніколи не здогадаєтесь про його поважний вік. Він досі працює, їздить за кермом, знаходить спільну мову із людьми й постійно перебуває у вирі подій.
Він народився у селі Капустинці Яготинського району у ті буремні передвоєнні роки, коли годі було говорити про достаток у родині. Батьки працювали у місцевому колгоспі, тому Микола ріс в оточенні чудової природи, на вільних хлібах, про життя дізнавався зі спостережень за світом і навчився давати собі раду сам. Він чудово пам’ятає голодні післявоєнні роки, коли доводилося харчуватися і лісовими дарами, і пташиними яйцями, але від того не озлобився, не зачерствів душею, натомість у серці назавжди оселилося співчуття до ближнього, розуміння чужого горя і бажання допомогти.
Після закінчення Капустинської школи вступив до Київського технікуму промислового будівництва, згодом закінчив Московський будівельний інститут. Усе його подальше життя – то будівництво та робота з людьми.
Висока працездатність та уміння лагодити з людьми дали йому можливість вирости від майстра до заступника начальника управління з питань будівництва і комплектації, а згодом до голови профкому Міністерства промислового будівництва.
Не раз земляки-яготинці користувалися високим знайомством, коли треба було «вибити» цеглу чи шифер для будівництва, а Микола Федорович обов’язково знаходив можливість допомогти. Його енергії можна тільки позаздрити, а його людяність знають і односельці, і мешканці багатьох сіл, де працює «Нива Переяславщини».
З 2011 року і донині – він співробітник «Ниви». Понад 10 років очолював Благодійний фонд компанії. Ремонти шкіл, садочків, клубів, медичних закладів, співпраця із сільськими радами, допомога пайовикам, спільні відзначення свят та ювілеїв – то лише дещиця його благодійної роботи. Як кажуть, сільські голови: «Приїзд Миколи Федоровича, як бальзам на душу. Він і вислухає, і розрадить, і підкаже, а «Нива» завжди готова допомогти та «підставити плече». Якби телефон мав здатність змінювати колір від гарячих дзвінків, він у нього був би червоним постійно, але Шевченко завжди спокійно і впевнено відповідає: «Слухаю, чим можу допомогти?».
Три роки тому він перейшов на іншу роботу – став адміністратором і тепер опікується пайовиками села Капустинці. У свої 85 він так само по-доброму ставиться до людей, намагається допомогти.
Він – найстарший працівник «Ниви» - приклад і наснага для колег, тож весь колектив щиро зичить нових світлих ювілеїв, Божої милості, доброї долі й щоденної радості. І хоча ми не відкрили секрет молодості, але точно знаємо його компонент – людяність. Спасибі за цей дарунок, Миколо Федоровичу!