ЗІГРІВАЄМО, ДОКИ НАВКОЛО ЗИМІЄ
Справжню важливість тепла і сонечка розумієш, коли сірі навислі хмари провіщають осінню прохолоду, позаяк і справжню цінність людини оцінюєш, коли раптом стосунки псуються. Але допоки цього не сталося, можемо назбирати того тепла у відра пам’яті й цідити його кухликами, розбавляючи буденністю чи роздавати усім, кого зустрінеш, доки навколо зиміє. І якщо заглянути у це сонячне відерце, то можна пересвідчитись, що воно бездонне, бо що віддав - то твоє…
У цьому не раз пересвідчувались у наших мандрівках селами, де присутня «Нива Переяславщини» та відвідинами таких близьких нашому серцю сільських трударів, що не раз потрапляли у лабети непростих життєвих обставин, але вийшли із них нескореними й отримали з того силу, якою можуть поділитися зі світом.
Щоразу обираємо для подорожі інше село, щоб пересвідчитись, що допомога доходить, що вона потрібна і бажана, що когось зігріє наша маленька підтримка і поверне віру в людей.
Кожного разу це окрема історія людської життєстійкості, незнищенності духу, віри! І якби ж то знали люди, які щоразу кажуть: «Що ж ми вам дамо, чим віддячимо?», - як багато дається разом із подякою, добрими словами та чистими поглядами.
Чудова осіння погода, зеніт «бабиного літа» привів нас до Вознесенського, цього разу компанію нам склала діловод сільської ради Марія Мазурик. Загалом тут ми вручаємо продуктові набори 13 особам, четверо з них живуть у Гречаній Греблі, дев’ятеро у Вознесенському, але ми розповімо всього дві історії.
Одна про справжню фею і ландшафтного дизайнера Тетяну Кузнєцову. Ми вже кілька років підтримуємо родину, бо її чоловік - Богдан Володимирович потребує стороннього догляду. На родину із трьох осіб мають зовсім невелику підтримку від держави, тому пакуночок від «Ниви» - то велика допомога. Але при тому всьому у неї двір, як оранжерея. Туї, ялівець, дивовижні хвойники й злаки – то все чудово уживається у великому дворі та виглядає, ніби із картинки модного журналу. Це її продуховина, вікно життя серед непростої життєвої буденності. Це захоплює і надихає, бо коли людина творить прекрасне посеред війни та незлагод, у неї таки є чому повчитися.
Інша наша давня знайома, колишня вчителька і директор школи Надія Миколаївна Тосенко сама не має дітей, але розповідає про племінника і двох чоловіків племінниць. Усі троє – воїни ЗСУ. Один служить, другий - наш колега, Олексій Довгопол – пропав безвісти, третій – у полоні. Нема кому робити чоловічу роботу, тяжко без допомоги, але були б живі… Тому бабуся просить: «Ви така велика компанія, принесіть колись з пакуночком звісточку, що війна закінчилася».
Віримо, що час цей прийде, а допоки треба триматися, допомагати слабшим і зігрівати душу, бо ні зима, ні війна, ні незлагоди не сильніші за людяність і тепло.