РАННІЙ ВЕЛИКДЕНЬ ПОКЛИКАВ ПОСІВНУ
У сільськогосподарських роботах, особливо у посівній, є якась магічна складова. Посеред тривожних вістей, офіційних воєнних хронік, масованих ракетних атак так бракує острівця якогось заспокоєння, тому час від часу чуємо: «Ну що, почали сіяти?».
Це так, ніби почнеться посівна і хоч на мить, але стане легше і спокійніше. Важко із цим не погодитись, Україна почала сіяти, значить будемо збирати, будемо і з хлібом, і з Перемогою.
Твердо у це віримо, тому щосили напрошуємось у поле.
Якщо ви вважаєте, що потрапити кореспонденту у поле, то річ звичайна, то дуже помиляєтесь… Якось так завжди виходить, що як тільки виїжджаємо із камерою у поля, то обов’язково піде дощ… І як воно так стається? Хтозна…Цього разу обійшлося всього лиш хмарами… Правда до вечора ще далеко…
Цьогоріч посівна рання, почалася на цілих десять днів раніше, аніж торішня. Як кажуть наші агрономи "Ниви Переяславщини" – ранній Великдень покликав хлібороба у поле. Так склалося, що цього разу ми змогли відстежити усі процеси на одному полі та дізналися чимало цікавого.
Чи знали ви, що у кожного поля є свій характер і свої улюблені культури. Рілля, до якої ми приїхали сьогодні, любить дбайливість у роботі та неквапність, тому усе це ми їй забезпечили.
Ще до того, як у землю лягла перша насінинка, поле було пробороноване – закривали вологу. А далі з’їхалася уся можлива техніка і нам вдалося побачити усі аграрні процеси на одному полі.
Насамперед у невеличкий тракторець завантажили добрива – карбамід. Це, я вам скажу, непроста штука: просто розсипати їх по землі недостатньо, вони швидко переходять у газоподібний стан, отож їм вкрай не бажано засмагати на сонці, тому відразу за розкидачем проходять диски, які опускають горошини добрив сантиметрів на п’ять у землю. До речі, от де знадобилася дивна здатність кореспондентів наганяти хмари: сонце не виглядало попри всі мої умовляння, але так і на краще.
Диски не просто розпушують землю, вони готують перину для принцеси-зернинки, агрономи називають її насіннєве ложе. Насінинка лягає у землю на 3-4 сантиметри. Десь за тиждень оце поле стане зовсім інакшим – на ньому проклюнуться перші зелені листочки-паростки. Ми сіємо ячмінь. Чудовий вусань ще навіть не убрався у зелень, тим паче до вусів дуже далеко, але уже зараз має поважне ім’я Себастіан. Данський сорт чудово прижився в Україні, а нас він цікавить, як високобілковий сорт стійкий до посухи, яким охоче ласують наші поросята. Ще якихось 90 днів і він зустріне нас у всій своїй стиглості, а допоки трудяться аграрії на повну.
На дисках – Іван Шемет, на сівалці – Богдан Мислик, на КамАЗі Євгеній Єфіменко. Сіячі Юрій Стрижак і Володимир Довгорук, на міндобриві – Іван Налапко. Організовує усю цю професійну команду молодий агроном Володимир Барабаш. У компанії він працює вже рівно чотири роки й каже, що постійно вчиться: у старших колег, на вебінарах, і, звичайно, у самої природи, бо вона найголовніший наш учитель. До сівалки агроном сідає разом з механізатором і слідкує, чи все гаразд із посівом. Земля волога, забиваються сошники, треба пів години почекати, заодно і диски встигнуть підготувати площу.
Отож, посівна у самому розпалі, Україна сіє і готується до раннього Великодня, а там, дасть Бог, і до Перемоги!