#25РАЗОМЗНИВОЮ ВОЛОДИМИР БАШМАКОВ: ЕКСПЕДИТОР З ДУШЕЮ ФІЛОСОФА
Ми продовжуємо розповідати про працівників компанії, які не зраджують їй десятками років.
Стаж нашого нинішнього співрозмовника – 31 рік, він почав працювати ще на Переяславському комбінаті хлібопродуктів, який згодом влився у Групу компаній «Нива Переяславщини». Чудова це, скажемо вам, історія – писати про долі та життя людей…
Це як із квітами чи пейзажами: ходиш повз них чи не щодня і перестаєш помічати, а що як зупинишся чи побачиш на світлині й одразу ловиш себе на думці: як я міг не бачити цієї краси й особливого шарму. Тому часом дуже корисно зупинитися, спробувати глянути на звичні речі під іншим кутом через об’єктив неупередженості.
Сьогодні у ньому Володимир Володимирович Башмаков. Він народився 27 червня 1974 року у селі Григорівці, тоді Яблунівської сільської ради. Батьки займалися сільським господарством, тому дорога хлопцю була протоптана. Після школи вступив до ДТСААФ, потім прийшов на роботу оператором сушарок на Переяславський хлібохарчкомбінат у далекому 1993 році. Через рік, після виробничої травми - рятував кошеня зі стрічкового механізму транспортера, був переведений охоронцем, працював у пожежній бригаді, а з 2007 прокладає шлях продукції м’ясопереробки до споживачів. Про себе каже, що він тільки один із багатьох, хто доносить смакоту «П’ятачка» до магазинів.
А починалося все із забійного цеху і постачання м’ясної сировини у торговельні мережі. Головним партнером тоді були магазини BILLA, нині це Novus.
«Тоді у нас з’явилися перші машини, які везли м’ясо майже по всій Україні. Київ, Харків, Суми, Запоріжжя, Кременчук, Дніпро, Дніпродзержинськ (нині Кам’янське). Менеджер домовлявся, а ми з водієм привозили м’ясо. Перші поїздки були непрості, ще нічого не знали, куди їхати, кого шукати, майже весь тиждень були у дорозі.
Це цікаво, за вікном у тебе міняється картинка, пливуть села, живуть люди, а ти прямуєш у пункт свого призначення. Я люблю рух, не зміг би сидіти на одному місці, треба, щоб цей калейдоскоп життя постійно змінювався, бо люди, як кораблі: на одному місці починають обростати мушлями й стають важкими, сідають на мілину. А так за вікном кожного разу нове місто. Люблю Суми, хоча зараз їх трощать неймовірно, гарне місто – атмосферне, а Харків зовсім інший – робітничий і робочий. Запоріжжя люблю, а Київ дуже втомлює тягучками та тривогами, спробуй переїдь мости.
Але найсутужніше було у перші дні війни, коли людям була потрібна їжа, м’ясо, а майже ніхто не працював. Тоді ми їздили скрізь: на Ніжин, Червоноград, Луцьк. Дорогу обирали не пряму, бо ворог ішов із півночі, тому шукали шляхи об’їзду, дуже допомагала Служба безпеки компанії, вказувала дорогу манівцями, часто «намотували» зайві кілометри, бо напряму небезпечно, а люди чекали. Як погнали росіян із Київщини стало легше, але компанія розвивається, постійно є нові водії і нові маршрути, тому працюємо».
Поза роботою Володимир Володимирович живе звичайним життям. З дружиною – Інною мають сина Івана та доньку Віру. Дружина, як бджілка, секунди на місці не посидить. Він любить шахи, в юності захоплювався східними єдиноборствами, цікавиться філософією, психологією, езотерикою, хіромантією.
Він читав Олену Блаватську і Петра Успенського, Георгія Гурджиєва і займається практиками самовдосконалення. У його світі панує любов до природи й усвідомлення себе тут і зараз, його так відразу не зрозумієш, треба час, щоб придивитись і відкрити. Отакий наш колега – Володимир Башмаков, - експедитор з душею філософа.