ЧАС В’ЯЗАТИ ПЕРЕВЕСЛА
Гуркочуть у полях комбайни, палюче сонце висмоктує із землі рештки вологи й свою одвічну таємницю переповідають, перешіптують пшеничні колоски… В Україні тривають жнива.
Предковічне хліборобське ремесло уже давно втратило свій первісний смак. Для наших пращурів це не було банальне збирання зернових – це було священнодійство. Вижате за день збіжжя в’язали в снопи. Перший сніп «воєвода» чи «зажинок» – ішов на весільний стіл або велично стояв на покуті, міцно зв’язаний перевеслом. Нині навіть значення цього слова знають небагато людей. Для озимих перевесла крутили зі свіжовижатих стебел – дві жменьки, складені при колосках, скручували «в зашморг» так, щоб колоски не м’ялися. Так виходив джгут, який тримав сніп міцно, а сніп – то символ достатку, ситого року і заможного життя.
Цьогоріч першого пшеничного снопа в’яже голова Благодійного фонду «Нива Переяславщини» Микола Федорович Шевченко. І символічно, бо після нього у поле вийдуть комбайни, і показово: працівники повинні побачити перевесло, бо саме так називається наш інформаційний бюлетень. Поки що побачив світ тільки перший номер. А така особлива назва, бо саме вона відбиває суть видання: воно – як перевесло, воєдино зв’язує пайовиків та компанію. Тому прийшов час у прямому і переносному значенні в’язати перевесла.
На пшеничному полі спадковий агроном Віталій Трохименко, керівник ТОВ «НИВА ФАРМ», поглядає на колоски пшениці. «У цьому році українські сорти вродили краще, бо менш вимогливі до умов. Холодна весна для нашої селекції - невелика проблема, для іноземних, німецьких – потрібні рівні, майже ідеальні умови, тепла зима і достатньо поживних речовин, тоді вони себе покажуть. Весняної вологи для пшениці цьогоріч вистачало, а от температури навесні були для неї зависокі, і під час осінньої посівної вологи у ґрунті не було, тому зійшла пшеничка недружно, благо зима була тепла і пшениця продовжувала вегетувати.
Є виробництва, де тепличні умови чи хоча б стабільні, а в агрономів нічого заздалегідь передбачити не можна, треба мати агрономічну інтуїцію, "чуйку"», - посміхається Віталій Олександрович.
У нього вона напевне є, бо мати, батько, сестра і він – агрономи, тільки брат – зоотехнік, тому і поле – то рідна стихія. Такою ж вона стала для комбайнерів Сергія П’яти, Ігоря Печеришного, Леоніда Перескока, Олександра Колодія, механізаторів Володимира Миронова та Ігоря Безкровного, водія бункеронакопичувача – Олексія Маслова, водіїв Анатолія Андрієнка, Олександра Постоєнка, Євгена Єфіменка, Олександра Мочаренка та агронома Миколи Васильовича Остапенка.
Всі роботи проводяться вчасно, швидко і комплексно: збирають, скиртують, дискують, бо у хліборобів зараз особлива пора — час в’язати перевесла.