ХОЧЕМО ПОВЕРНУТИСЬ У МИР
Саме так звучало головне бажання людей, до яких приходила «Нива Переяславщини» зі своєю акцією «Пакунки добра» впродовж 2024 року.
Крайня наша поїздка по селах припала якраз на новорічно-різдвяні свята, тож разом із «Пакунками добра», у яких, як завжди був запас продуктів: борошно, макарони, олія, цукор, наші консервні вироби; тушонка, смалець, паштет, каша з м’ясом, і, звичайно, хлібні вироби: паляниця, плетінка, печиво – ми несли добрі побажання, колядування та щедрування. Серед наших побажань – міцне здоров’я, довгий вік, достаток у домі, радісні і світлі дні та найперше побажання – визволення України,
А у відповідь лише одне бажання – хочемо повернутись у мир! Решту. як кажуть наші підопічні, можна подужати.
Цього разу наша подорож пролягла до мальовничого села на Згурівщині – Нова Оржиця. Із директором Благодійного фонду «Нива Переяславщини Анатолієм Федоровичем Єшенком то вже дванадцята наша мандрівка за рік. Зустрічаємось із людьми, як із давніми знайомими. А за наші колядування та віншування нас навіть обдаровували цукерками. І хоча ми щосили відмовлялися, але де там! Кожен хотів віддячити колядникам, цукеркою чи яблуком.
Про людей та їх долі цього разу нам розповідала соціальний працівник – Олена Миколаївна Пожарська.
Ганні Павлівні Кошіль всього 79, усе своє життя вона працювала на фермі. Робота у тваринництві у ті часи зовсім не схожа на нинішню. Ще не зійшло сонечко, а вже дівчата на вранішній дійці, тож тепер ноги підводять.
Валентина Костянтинівна Крепець 23 грудня 2024 року відзначила свої вісімдесят, тож вітаємо іменинницю із Днем народження. І ми навіть зробили фото на пам’ять. А головне бажання – це закінчення війни. Вона каже, що газети читає навіть по тричі, і хоче таки потрапити у газету. Її правнук усе намагається навчити її грамоти, а коли їде іграшковим авто, то просить помахати. Бажає бабуся миру і добра для дітей і онуків.
Надія Василівна Богоносюк була бухгалтером, вона навіть починала працювати із «Нивою», укладала перші договори оренди у Новій Оржиці. На цей час колгосп уже слабшав, а Олександр Степанович Хижняк після спілкування з Олександром Мостіпаном пристав на пропозицію про співпрацю.
На мікрорайоні Новоселиця заїжджаємо до Надії Василівни Бугай, вона дякує за коляду і обдаровує нас цукерками: «Зараз уже і людей немає, тому ми раді, коли хтось зайде, тим паче на свята. Не дождеться путін, аби ми здалися».
Надія Федорівна Кошіль – наступна наша знайома, каже, що лише очі не старіють: «Для пенсіонерів це дуже велика підтримка, бо двадцять років на фермі я заробила всього нічого».
Анастасія Савелівна Ільченко – мама нашого захисника, її син служить у ЗСУ, а вона сама уже тричі тікала від війни. Жила у Донецьку, але війна вигнала її із рідного дому аж до Сумської області Великописарівський район, а вже звідти до Нової Оржиці. «Війна ходила за мною по п’ятах, але не догнала, тепер моє село повністю розбомблене і я вже не зможу туди повернутись, але так хочеться повернутися у мир», - каже Анастасія Савелівна.
Загалом ми відвідали 175 домівок, тільки у Новій Оржиці заколядували у чотирнадцятьох. Скрізь бажали здоров’я і щастя, а натомість люди хотіли тільки одного, щоб закінчилася війна. Це наше спільне бажання – бачити Україну мирною! Дай, Боже, щоб так і було!