У ВУЛИЧКАХ ІЗ ЗАПАХОМ РАЮ
Тихі сільські вулички із вишнями, що виснуть над дорогою, доглянутими рядочками квітів під старими огорожами, і лавочках, де сидить мудрість, зовсім не те що міські. Це в місті за воротами кожного дому живе інший світ і сусідські світи можуть не перетинатися десятиліттями, хіба що у сусідньому будинку наречений прийде за давнім звичаєм викуповувати молоду, тоді вже ці кордони зітруться, а увесь люд вийде подивитися на чуже щастя на кілька хвилин.
У селі ж і культура, і стиль життя, і навіть його плин інший. Тут роки не витікають як пісок, а ллються, як парне молоко – густо, насичено, неквапно. А ще у сільських вуличок особливий запах. Тут приспані надії, батьківське густе чекання, полохливі жіночі розмови і пахне раєм.
У часи війни може додався ще один запах – запах співпереживання та милосердя, він пахне прілою землею осені, коли природа уже все віддала і тепер насичується енергією, щоб пережити ще люту зиму.
Усе це ми побачили з лихвою у селі Русанів, куди приїхали з «Пакунками добра». Так склалося, що до Русанова ми з фотоапаратом дістаємося рідше, дуже далека дорога і дуже непросто довелося Русанову у роки війни.
На початку великої війни околиці села Русанів стали справжнім полем бою. Мешканці громади героїчно протистояли ворогу, використовуючи всі можливі засоби, щоб його зупинити. Через масовані обстріли в Русанові було зруйновано 212 будинків, 46 із яких вигоріли дощенту.
Тоді ворог намагався застати нас зненацька і рвався на Київ, Русанів прикривав столицю з північно-східного напрямку, міст до села наші підірвали, щоб зупинити ворога. Ворог гатив з танків, закидав село «градами», нищив усе на своєму шляху. Масштабні бойові дії почалися 1 березня і тривали 27 днів, село обстрілювали фосфорно-касетними бомбами. Було складно, але село згуртувалося, як ніколи, допомагали бійцям батальйону Чорних запорожців, варили супи та борщі, підтримували сусідів, які втратили житло. Люди віддавали останнє, щоб тільки перемогти ворога, отоді то і зрозуміли справжню ціну добросусідства, милосердя і взаємодопомоги.
Потому минуло понад три роки, але те не забулося, лишився теплий спомин про справжніх людей.
Кожна наша подорож переконувала нас у твердості наших людей, у бажанні підтримати.
Цього разу супроводжувала нас секретар сільської ради Ольга Андріївна Божук. А отримують «Пакунки добра» у Русанові двадцять людей.
Цього разу більшість людей, до яких ми приходили, були сусідами, мешканцями однієї вулиці Спеціалістів. Так що ми тут вивантажили аж 13 пакунків. Так склалося, що приїхали до першого двору, а там уже спритна господиня колишній фармацевт Галина Федорівна Саприкіна, взялася допомагати нам та викликати сусідів, які були отримувачами допомоги. Тут усі одне одного знають, а двері не зачиняються, песики, бачучи сусідів, тільки махають хвостиками. Так і викликали одного за іншим, щоб ми могли вручити пакунки. І, як кажуть наші приятелі, то зробили свято для всієї вулиці водночас. Ми вклонилися Миколі Олексійовичу Шульзі, до якого саме приїхав син з фронту та вручили смакоту від «Ниви». Наслухалися про смачні обіди, які наготували господині й почули багато історій про життя. Щиро зичимо, щоб усі, кого чекають вдома, повернулися живими та здоровими, на столі завжди манив пахощами смачний обід, а сільські вулиці нехай пахнуть раєм і миром.