УСЕ ТРЕБА РОБИТИ ВЧАСНО
Час – це єдиний ресурс, який у нас є, здається, нескінченно. Саме тому ми не дуже зважаємо на його існування. Все сподіваємось, що ще буде час, я ще все встигну, почну з понеділка, колись зроблю… Бувають дні, коли час летить, як стріла, бувають, коли тягнеться неймовірно довго, от тільки втоми час не має.
«Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати», - красномовно сказала про нього наша поетеса, оголений нерв України, – Ліна Костенко.
Саме таким правилом послуговується Група компаній «Нива Переяславщини» у своїй благодійній роботі. Багато про що ми наразі розповідати не можемо, хай потім, після Перемоги, але є речі, про які хочеться говорити, є люди, сила духу яких просто вражає. Ми зустрічаємо їх у селах, куди щомісячно компанія приходить, аби підтримати тих, кому найважче.
У їх оселях час ніби зупиняється, засинає, а може облаштовується зручненько і живе серед спогадів разом з пам’яттю.
Вважаємо, що цей благодійний проєкт ми розпочали якраз вчасно, коли Україна була у полоні коронавірусу і людям літнього віку довелося найскладніше. Тоді ми думали, що це на кілька місяців. Але потім війна. Так що він триває вже майже чотири роки. За цей час кількість людей, яким ми щомісячно допомагаємо, тільки зростає. Продуктові набори надаємо тим, хто перебуває під опікою держави, під її соціальним захистом. Намагаємось, щоб у пакунках було все найнеобхідніше: крупи, макарони, олія, цукор, борошно, хліб, булка-плетінка, печиво і продукція торгової марки «П’ятачок»- консерви - тушкованка, паштет, каша з м’ясом та сало варене «Делікатесне».
Цього разу дорога привела нас до Семенівки. Тут ми завітали аж до 16 жителів і треба сказати, що побачили чимало дивовижного. Найбільше нас вразила сила духу і працьовитість Ганни Микитівни Мартинець. Ганні Микитівні через місяць виповниться 92 роки. І як усі люди її покоління, вона пройшла разом з Україною усі складнощі, але не втратила віри у себе і далі намагається не сидіти без діла. Вона робить «метелики»: коле горіхи, використовуючи для цього пляшку із-під шампанського. Легко постукуючи молоточком по горіхові на горлечку пляшки, вона розбиває його так, що пошкоджується лише шкаралупа, а зернятко залишається цілим і його половинки справді схожі на метеликів.
Від однієї до іншої садиби ми мандруємо з адміністратором компанії – Іваном Петровичем Тихим. На питання бабусь: «Хто там?», він відповідає: «Ванько йде!», воно і не дивно, бо всі вони знають його із дитинства, з кимось дружив, з кимось працював, а вже із 2018 року Іван Петрович працює у «Ниві» і майже чотири роки приходить щомісячно із подарунками, та й так заходить – то газетку принесе, то зерно привезе, а то зайде провідати. Тому скрізь нас зустрічають радо і приймають, як дорогих гостей. Кажуть, і як ви знали, що хліба немає, якраз вчасно.
Ганна Данилівна Сологуб скаржиться на зиму і холод, але пакуночку рада, навіть посміхається. Її тезка, Ганна Іванівна Сологуб навпаки каже, що холод - це не страшно, головне, щоб ми здобули Перемогу.
А найстаріша жителька Семенівки, яка через пів року матиме 100 років, – то Єфросинія Макарівна Березюк. Нині бабуся нездужає, але за шість місяців обов’язково напросимось у гості. І нехай сам час подивується, як то люди примудряються жити ціле століття.
Щиро бажаємо усім нашим підопічним доброго здоров’я, легко пережити зиму і дочекатися Перемоги. Гарантуємо, що й у грудні ми будемо якраз вчасно.