РАДІ ПРИГОСТИТИ ДОБРОМ
Скажете, що пригощати можна лише борщем чи ковбаскою, а ще ягодами, фруктами чи цукерками. А де це видано, щоб пригощати добром?
Але у нас все можливо. Почавши це робити майже шість років тому, ми уже і звиклися з думкою, що раз на місяць треба починати збирати усе те майно, яке згодом стане пакунками, що роз’їдуться селами різних громад та понесуть між люди нашу повагу, чуйність, стануть рукою взаємодопомоги тим, колу сьогодні несолодко.
Зазвичай ми працюємо у полях і спілкуємось виключно зі своїми співробітниками, а у ці особливі дні у нас зовсім інше коло спілкування. Люди, до яких ми приходимо, – то скарбниця життєвого досвіду, викохані радянською системою вони зберігають начинені пропагандою думки про своє сумнівне право на щастя, на щось гарне і приємне у житті. А ми, приходячи кожного разу, руйнуємо мури відчаю і розбиваємо гори самотності, щоб довести, що довкола не лише самота. Що хтось великий і сильний, кому Бог дарував можливості й хто доклав свою працю і розум до зростання бізнесу, готовий поділитися своїм, кровним, щоб хоч на одну радісну людину стало більше. Отак ми й пригощаємо добром.
Кожного разу ми обираємо інше село, але часом не слідуємо статистиці, а здаємось на милість своїх бажань, бо є особливі дні, коли хочеться прийти пересвідчитись, що у твоїх гарних знайомих все добре.
Така маленька приятелька є у нас у Любомирівці. Ми були тут у серпні, але з того часу взяли на себе певні зобов’язання, от і заїхали у ці новорічні святкові дні пересвідчитись, чи все гаразд. Мова про дівчинку Полінку. Минулого разу її матуся Віра Гузь турбувалася про дрова на зиму, тож ми допомогли розв'язати проблему. А ще з того часу Полінка пішла до садочка, а ми та староста села Валентина Гуменюк допомогли її мамі з працевлаштуванням, і хоча гроші невеликі, але мама має можливість вчасно завезти та забрати Полінку з садочка.
Тут з Полінкою у нас почалася ще одна історія, бо у голови Благодійного фонду «Ниви Переяславщини» Анатолія Федоровича Єшенка, є внучка – Міланка, такого ж віку і вона щоразу передає дівчинці Полінці привіти та подарунки. Ну, як і ведеться поміж дівчатками, милі дрібнички, які й складають сенс юного дівочого життя. Цього разу це рюкзачок панда весь наповнений корисними цукерками та майже талісман дівчаток – білосніжна єдинорожка.
Треба було бачити, як сяяли очі Полінки і як вона довго вирішувала що пригорнути до себе найперше - панду чи єдинорожку.
Авжеж, окрім Полінки, ми привезли ще Пакунки добра до 16 мешканців Любомирівки. Бачимо, що тут з’явилися і новосели зі статусом ВПО. Серце переповнюється жалем, коли розумієш, якої біди накоїли ці сусіди-нелюди.
«Нам більше нікуди повертатись»,- каже Валентина Семенівна Каменських. Забрали усе наше життя і добрі спогади нелюди».
Люди в селах живуть важко, але не так, як в місті: відключення світла тривалі, але не дуже страшні, бо старе газове опалення працює і без помпи, а якщо ще благодійники допоможуть продуктами, то й поготів. Вони самі й вирощують овочі та фрукти та готові ними поділитися з односельцями. Як Олександр Петрович Білоус, бо торік кавунами пригощав усе село. Отож ми наслухалися історій, провідали приятелів, обдарували добром та побажали щастя та здоров’я у новому році понад сотню разів. Нехай так і буде!