ПОСМАК ЗУСТРІЧЕЙ – ЛЮДЯНІСТЬ
Зазвичай посмак чи післясмак залишає їжа, щось смачненьке чи вишукані напої, але сміємо не погодитись із мовознавцями, бо легкий відтінок почуттів залишає будь-що. Вокзали мають посмак прощання, старі фото залишають по собі легкий усміх, м’які іграшки викликають безтурботність, вірші Ліни Костенко оголюють душу. Кожного разу події нашого життя залишають післясмак. Так і з нашими щомісячними зустрічами, посмак у них щораз інший. Часом віє від них безнадією, часом силою чи любов’ю, чи забутою давньою мрією, чи турботою про здоров’я.
Цього разу головний посмак цих зустрічей – людяність. Разом із директором Благодійного фонду «Нива Переяславщини» Анатолієм Єшенком та бібліотекарем села Тамарою Степаненко ми розвозили подарунки від компанії одиноким мешканцям села Любомирівка, що розташоване у Згурівській територіальній громаді. Це вже 51-ша наша поїздка.
«Так склалося, що з першого дня ми правильно підійшли до підбору продуктів: тут є і крупи, і макарони, борошно і цукор, олія і дві банки тушкованки, каша з м’ясом, сало «Делікатесне», хліб, булочка, печиво. Якщо тут щось змінюється, то це вартість пакунка. Змінюються також і адресати допомоги й кожного разу це для нас сумна історія, бо про багатьох ми знаємо майже все: де працювали і чи є рідні, як почуваються і чого чекають. По селу Любомирівка – це 16 осіб, серед них більшість дуже поважного віку, тож нам приємно, що можемо хоч трошки полегшити життя цих людей», - коментує поїздку Анатолій Федорович.
Ольга Михайлівна Висоцька каже, що вік її солідний, але вона не скаржиться на життя: «Головне, щоб ця лиха година скінчилася, скільки горя наробили іроди. Уже двоє людей із села загинули. Дякую, що допомагаєте людям, не забуваєте».
Добре каже про свою помічницю – козу Квіточку, вона скрізь ходить за бабусею, бо у бабусі величезний досвід догляду за тваринами, вік працювала на фермі.
Наступна родина – Гузь. Сюди ми завжди заходимо особливо охоче, бо аж три покоління жінок живуть у невеликій хатинці. Тут мешкає наша улюблениця – чотирирічна Полінка, тож у директора благодійного фонду завжди у таких випадках знайдеться окремий дарунок для наймолодшої. Полінка саме відірвалася від крилатого свого заняття – катання на гойдалці, а у липні у неї День народження, тож бажаємо їй щасливого дитинства. Любов Володимирівна Гузь – інвалід, так що донька Віра встигає і за нею доглядати, і за донькою, і працювати.
Далі наша дорога до Чорнобильського масиву, який виріс відразу після аварії. Ольга Кирилівна Коваленко, вдова учасника бойових дій, їй всього 93. Фотографується охоче і згадує, що дідусь її теж був у газеті. Рік народження у неї є, а от дату у документах не поставили, тож донька обрала його на свій розсуд - 8 березня. Це вже друга її домівка, вона переселена із села Іллінці.
Марії Михайлівні Скопич – теж восени буде 90 років, її доглядає донька. У цьому масиві відразу після Чорнобильської аварії жили навіть по троє бабусь в одній хаті, згодом виїхали до дітей чи в іншу місцевість. Зараз всього 250 хат лишилося.
Ніна Степанівна Корнієнко, колишня вчителька із 45 річним досвідом, тепер за нею доглядає донька.
У кожній родині ми побачили трепетну турботу про ближнього, увагу до рідних, які не можуть уже обслуговувати себе самостійно, тож попри далеку дорогу і спеку, залишила ця поїздка посмак людяності.