Благодійність

08.11.2020

ЇХ ЖИТТЯ НЕ СТЕЛИЛОСЯ ВИШИТИМИ РУШНИКАМИ

Люди, до яких уже вісім місяців поспіль із благодійною допомогою приїжджають працівники Групи компаній «Нива Переяславщини», прожили нелегке життя. Часто їм далеко за вісімдесят, і їх доля точно не слалася рушниками, але їх витримка, життєва сила і терпіння може навчити не здаватись не одне покоління.

«З початку карантину взяли під свою опіку найбільш вразливу категорію людей - одиноких, тих, хто знаходиться без підтримки рідних і про кого турбуються працівники соціального захисту. Щомісячно 140 пакунків із найбільш необхідними продуктами харчування потрапляють у села, де розташовані наші виробничі потужності. У наборі – олія, цукор, борошно, крупи, хлібобулочні вироби, печиво, тушонка, паштет, смалець, каша з м’ясом. Вважаємо частиною своєї колективної соціального відповідальності допомогу такій категорії людей і щасливі, що завдяки злагодженій і успішній роботі підприємства за цей час змогли вкласти у цю справу більше 350 тисяч гривень. Ми ніколи не ставили собі за мету розвивати просто успішну компанію, для засновника «Ниви» - Олександра Мостіпана, завжди є важливим трішечки змінити світ навколо нас, зробити його кращим. Досі нам це завжди вдавалося, віримо, що так буде і надалі, бо ми вміємо працювати і готові змінювати світ», - коментуючи чергову благодійну акцію зазначає директор Групи компаній Віталій Шакель.

На порозі чергової господи у селі Козлів, уся ніби із тоненьких сонячних промінчиків стоїть Марія Іванівна Третяк, а в хаті - поселилися вишиванки. Їй 84, вона добре знає по чому ківш лиха. У дитинстві майже до п’яти років дуже тяжко хворіла, бо тридцяті непрості роки наклали свій відбиток. З того часу так і залишилися скрученими руки та нерівними ноги, але то її не зламало і на високому ліжку пливуть вишитими подушками лебеді, мирно споглядають на нехитре бабусине життя благородні олені із розкішними рогами, а козак та дівчина прощаються перед порогом.

Вікна так рясно уквітчані вишитими фіранками, що здається десь тут, у цих віконницях, ховається ввечері сонце, аби вмившись та витершись бабусиними рушниками чистим своїм видом вітати новий день. Вона бере пакунок, соромиться, питає чи лишиться іншим, що їй так багато і все намагається нас чимось пригостити. Та чекають інші і знову дорога веде від садиби до садиби, до тих, кому не стеляться під ноги рушники, але хто через хворобу і всупереч обставинам, вишиває не тільки свою, а і нашу щасливу долю. Нехай стане їм сили, літ і снаги, ще довго зустрічати нас у оселях, де зупиняється час, а нам усім не забракне людяності, бажання і можливостей принести щось добре до їх вишиваних осель.

 

ПАРТНЕРСТВО ЗАРАДИ ГРОМАДИ
Благодійність
ПІД ЗНАКОМ МЕДИЦИНИ