Благодійність

04.07.2020

ЩО НЕ ЛЮДИНА – ТО ДОЛЯ


Напередодні свята Івана Купала Група компаній «Нива Переяславщини» уже вчетверте за період карантину об’їжджає села, у яких працює, щоб привезти гостинці до людей, які цього найбільше потребують.
«Рішення про виділення допомоги одиноким людям, які перебувають на обслуговуванні соціальних працівників, ухвалили ще на початку карантину, щоб хоч якось підтримати найбільш незахищені верстви населення. Це покоління, на долю якого випали важкі випробування, тому як можемо, так намагаємось полегшити їхнє життя. Багато з цих людей пережили ще і серйозні особисті трагедії, тому ми щасливі, що можемо принести хоч якусь маленьку радість у їх буденне життя», - так про акцію говорить власник компанії Олександр Мостіпан.
Цього разу агрономи компанії роз’їхалися у різні села, аби напередодні Івана Купала вручити продуктові набори. У них, як завжди – цукор, олія, мука, гречка, макарони, хліб, плетінка, печиво та вироби торгової марки «П’ятачок»: тушонка, каша з м’ясом, паштет, смалець, — словом до святкового столу продукти уже будуть.
Просто дивовижно, яка сила духу у цих людей. Здебільшого їм уже далеко за вісімдесят, але тримаються вони бадьоро, ми також намагалися принесли разом із пакунками й хвилини щастя, навіть кілька разів ледь не одружили голову Благодійного фонду «Ниви Переяславщини» Миколу Федоровича Шевченка, дарма, що він одружений (йому також уже 80 років!).
У Старій Оржиці Згурівського району разом із сільським головою Любов’ю Сергіївною Коваль завітали у десять осель, а всього цими днями 134 особи отримали подарункові набори від компанії.
Марія Василівна Гончар каже, що це вже ніби родина приїхала, і що таких добрих людей на її віку було немало.


Варвара Ничипорівна Шипко у цьому році відзначила 90 років і то каже, що вона сирота, тому її записали ще на рік пізніше, але вона так раділа гостям, що вийшла проводжати нас аж до воріт.


А Ніна Григорівна Полоз, колишня вчителька і сільський голова навіть пригостила нас варениками, так що якось незручно стало і незрозуміло, хто таки кому більші гостинці приносив. А що вже вареники були смачнючі, то і сказати не можна!


Іван Трохимович Микитенко, колишній чорнобилець, і хоча із протезом, але двір викошений і каже, що робити ще подужає.
Дунетхан Володимирівна Бастрикіна щойно приїхала від доньки із Москви, але період її карантину уже закінчився, просила переказати подяку всьому колективу.


Люди, за плечима яких роки трудового стажу, життєві випробування, несуть у собі якусь особливу силу, не скоряються обставинам, радіють маленьким радощам, щиро зустрічають гостей і вірять, що завтра буде не гірше. І кожна людина – то доля, достойна сторінок роману, писана роками й подіями, і ми щасливі, що можемо у цій долі бути світлим промінчиком.

ЧУДОВЕ ВІДЛУННЯ ВІДПУСТКИ
Благодійність
БУДЬТЕ ЗДОРОВІ, МЕДИКИ!