Благодійність

29.05.2021

ПРО СИНІВСЬКУ ЛЮБОВ І НЕ ТІЛЬКИ

«163 жителі районів, де працює Група компаній «Нива Переяславщини, впродовж 15 місяців отримують підтримку продуктовими наборами, щоб обмеження, пов’язані із коронавірусом, було пережити не так важко. Всього за цей час ми вклали у проект близько 800 тисяч гривень, і ми щасливі, що принаймні один раз на місяць наші спеціалісти разом із соціальними працівниками зайшли до будинків одиноких людей, аби подарувати не тільки борошно, олію, вироби торгової марки «П ‘ятачок», найбільш необхідні продукти, а ще продемонструвати нашу повагу і вклонитися мудрості прожитих років. Вважаємо, що одна із основних складових успішного бізнесу - це уміння не втрачати зв’язок із реальністю, кожного дня бачити тих, заради кого працюємо, а ще тих, хто потребує нашої підтримки і допомоги. Це дозволяє відчувати себе вдячним долі і світові за можливості, які ми отримали. Тому соціальна складова нашої роботи так само важлива, як і виробнича», - зазначає директор Групи компаній Віталій Шакель.

Так склалося традиційно, що кожного місяця спеціалісти компанії роз’їжджаються по громадах, а ми разом із директором благодійного фонду компанії Миколою Федоровичем Шевченком вибираємо одне із сіл, щоб поспілкуватися із людьми і відкрити для себе щось нове. Цього разу дорога і тепла літня днина привела нас до одного із найбільш віддалених від нас сіл – Паришкова. Відвідували ми його із головним агрономом ТОВ «ІТАЛ ІК» Анатолієм Анатолійовичем Чорнобаєм.

Кожного разу у цих поїздках отримуємо свої уроки, цього разу був урок синівської любові і от чому. Біля току господарства ми зустрілися із соціальним працівником Паришкова та Корніївки Оксаною Марченко. Як вона сама про себе каже: бродячий поет та соціальний працівник водночас. Працює із одинокими жителями поетеса уже більше десяти років, прийшла на пів ставки. Багато колег не витримали і пішли, а вона залишилася і працює водночас психологом, штатним поетом стареньких, завідувачем господарством і ще багато ким. Мандруємо від однієї хати до іншої і слухаємо нехитрі історії про людські долі. Ользі Григорівні Мороз 91 рік, але вже 14 років вона не може рухатися після інсульту. Ми спілкуємось із її донькою – Вірою. Важко навіть уявити, як живеться жінці, яка 14 років доглядає лежачу. Ольга Григорівна розповідає про «сонячний» годинник, який вона сама собі вигадала. Коли сонце падає на ніжку стола – то 11 година ранку, коли падає на край столу – 12 і так день за днем і рік за роком. Каже: «Такого доброго понавозили, ви добре виробляєте, дай, Боже, здоров’я вашим працівникам та начальникам». Бабуся схожа на тендітну фею, загорнуту у простирадло, яка тільки на хвильку прилягла спочити, втомившись від чаклування. Донька не скаржиться на долю, покинула роботу, а матері дякує за турботу і щасливе дитинство.

У сусідній хаті живе бабуся Марія Іванівна Бадун, вона на рік старша, але вже також рік не ходить, її доглядає син Юрій, що перебрався задля цього із Києва. У хаті віє спокоєм і добротою і навіть тіні незадоволення немає.

Галина Трохимівна Яценко теж розповідає про своїх дітей. «Вони подарували мені очі. Коли стала зовсім погано бачити, то шукала все навпомацки, син приїхав і побачив, що таке горе і повіз мене зразу в Березань, а там сказали, що за тиждень треба зробити операцію, отож місяць тому в Яготині і зробили, тепер хоч на одне око, але бачу. А бачити, дітки, то велике щастя!».

Надія Іванівна Шишкіна має аж 94 роки і є учасником бойових дій, а у 16 років була вивезена до Німеччини поруч із Дрезденом і працювала у бургомістра, доїла корів разом із його донечками. Німці її не ображали, а от із Німеччини до України вона добиралася аж шість місяців, із 9 травня 1945 до кінця грудня. Отакі життєві історії.

У світі так буває, що материнська самопожертва може змусити зрушити гори із місця, але буває і навпаки, коли глибина синівської любові ореолом захищає лежачу матір. Тому спасибі тобі, Паришків, за цей урок синівської любові.

 

 

Благодійність
НЕЗВИЧАЙНИЙ ДЕНЬ ДЛЯ СТАРОЇ ОРЖИЦІ