Благодійність

05.01.2021

ДЕ ЖИВЕ ДОБРОТА

Новорічно - різдвяні свята – це час, коли навіть дорослі очікують дива, ніби переносяться на багато років назад, у дитинство. Мерехтіння новорічних вогників, запах ялинки, особлива святечна атмосфера, найсмачніша мамина кутя, уся родина за столом і очікування подарунків. Навіть, коли ти вже дорослий і чудово розумієш, що їм взятися нізвідки, бо ти їх не купував, але у куточках свідомості, де залишилось жити дитинство, причаїлося очікування дива і дарунків.

«Новий рік і Різдво – такі особливі свята, коли кожен повинен докласти зусиль і зробити хоча б маленьке диво. Багато років поспіль у ці свята Група компаній «Нива Переяславщини» використовує таку можливість, щоб принести дарунки тим, хто цього потребує. У такі дні жоден не повинен залишитися на самоті, особливо ті, хто проживає одиноко. Тому наші традиційні відвідини і допомога у святкові дні нашим давнім знайомим, якими ми опікуємось уже від березня 2020 року. Звичайно, ми розуміємо, що навколо багато проблем, тому кожного року обираємо для своєї благодійності певні пріоритети. Наразі – це підтримка одиноких літніх людей, які залишилися без допомоги рідних і яким впоратися із проблемами самотужки складно. Ми щасливі, що майже 500 тисяч гривень, які ми вклали у цей проект, допомогли протриматись у непростий коронавірусний рік багатьом людям. 1450 разів співробітники компанії заходили до їхніх осель, щоб вклонитися їх літам, їх мудрості, їх силі волі. Ми бажаємо їм довгих років життя у здоров’ї, маленьких життєвих радостей, нехай Різдво осяє своїм святковим світлом їх душі і оселі, добра і спокою у кожній хаті!», - такими словами супроводжує поїздку директор «Ниви Переяславщини» Віталій Шакель.

Кожен повіз дарунки і вітання, ми ж із директором благодійного фонду «Нива Переяславщини» Миколою Шевченком помандрували до села Вознесенське Згурівського району. Тетяна Олександрівна Шовкун, тепер уже староста села, знає тут кожен двір і вуличку, кожну людину. Все бідкається, що соціальний працівник, що досі обслуговувала людей, поїхала на заробітки до Польщі, а іншу людину на таку важку роботу і за такі малі гроші знайти не можуть… Хоча староста обіцяла, що ми «пролетимо» швиденько, так ніколи не виходить, бо у кожного своя історія життя і вдячні слухачі сьогодні, ой які бажані гості!

Катерина Василівна Редька має аж 91 рік і сивина про це красномовно говорить. Зі своїм чоловіком Борисом Денисовичем прожила у мирі і злагоді, а він, як каже бабуся, усе у селі збудував за часів колгоспу. ЇЇ син живе дуже далеко, в Росії, в Москві, а бабуся під опікою друзів родини і хоча не дуже «ходяща», але мріє про весну і порання біля грядок. Усе життя пропрацювала коло землі. А от хто у бабусиній оселі розкошує, то це руді коти, навіть собачу будку окупували.

Богдан Володимирович Кузнєцов, дарма що доля його не милувала, майстер на всі руки, а дружина Тетяна – кохається в квітах, бо уся господа обсаджена кущами і облаштована альпійськими гірками, просто душі любо глянути!

Марія Трифонівна Корнієнко переселена із села Іллінці Чорнобильського району, зараз живе із донькою, вона теж переселена, виїхала із окупованого Донецька. Так дві великі трагедії зійшлися у одній родині. Та попри все люди не втратили віру у добро. Староста села називає її любовно бабусею Манею і каже, що вона – сама доброта. Нарешті ми таки знайшли, як виглядає сама доброта.

Правда таку ж доброту ми зустріли у селі Вознесенське ще 9 разів, а ще вона живе у всіх інших селах, куди приводили нас дороги. З прийдешнім Різдвом, нехай благословенними будуть будинки, куди нас приводить доля, і люди, які у них живуть

 

 

ШКОЛИ ЧЕКАЮТЬ ДІТОЧОК
Благодійність
ГОСТРОЛУЧЧЯ – ТО НАША СПІЛЬНА ЛЮБОВ