Благодійність

07.07.2021

ВСЕВИШНІЙ ВІДМІРЯВ ЇМ ДОВГИЙ ВІК

Під час наших щомісячних подорожей селами Київщини, ми зустрічалися із сотнями людей. Більшість із них були довгожителями, або майже доходили до віку довгожителів – 90 років. Просто дивовижно, як люди, які знали небагато радощів у житті, можуть прожити таке тривале життя. Спілкуючись, ми встановили спільне для всіх цих людей. Вони майже не мають шкідливих звичок, більшість навіть не пробували палити і не зловживали алкоголем. Завжди мали фізичні навантаження, розповідали, що працювали у ланці, на фермі чи на різних роботах у колгоспі. Навіть на пенсії і у досить зрілому віці ніколи не сиділи без діла. Часто ми приїжджали вітати із 95-річчям і довго гукали людину, а вона була на городі. Серед довгожителів зовсім немає ледарів. Усі вони живуть у селах, на свіжому повітрі, де ритм життя уповільнений і причин для стресу значно менше, ніж у місті. І найголовніше – оптимістичний погляд на життя.

У старості ставлення до життя не змінюється, але проявляється більш явно, тому всі, хто любить життя, є соціально активним, живуть довше і якість життя у них краща.

Шукати рецепт довголіття ми вирушили до Русанова Броварського району, найвіддаленішого села, де працює «Нива Переяславщини», тут ми вручали допомогу одиноким людям. Нашим гідом була адміністратор, що працює із пайовиками компанії уже 10 років, – Тетяна Вікторівна Хамбір та агроном ТОВ «ІТАЛ ІК» Юрій Віталійович Гочапірський.

Коли ми зі своїми щомісячними пакунками заходимо у двір до Івана Трохимовича Юрченка, відразу відчувається доброзичлива і спокійна атмосфера. А на запитання, як Ви себе почуваєте, господар дому відповідає – як Еней. Пам’ятаєте, як у Котляревського, «Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак…». У свої 84 він не втрачає сили духу і життєвого гумору і має зобов’язання перед Всевишнім, як він сам каже, дожити до ста років. Всього у дідуся двоє дітей і двоє онуків. Працював все життя у селі, грав на гармошці, був правдорубом і не раз за це страждав за Радянського Союзу. Згадували минуле, навіть НЕП, а господар пропонував пригоститися компотом і запрошував на День народження.

Микола Михайлович Топіха, зустрічає нас разом із дружиною, тут же стоїть табуретка, старенькі продають домашні яйця. Дідусь пишається тим, що він трошки молодший за бабусю. Подарунку вони дуже раді, а бабуся хвалить свого дідуся, бо він роботящий і добрий. Перепитують чи ми не переплутали, бо пай у них не у «Ниви Переяславщини», але ми кажемо, що то не важливо, головне, щоб люди були хороші.

Варвара Павлівна Примак теж має 83 роки, живе сама, діти живуть далеко, ще і на городі робить, але має у селі багато подруг, до однієї х них - Анастасії Олександрівни Хамбір прямуємо далі. Вона дивується, як це її знайшли і чому це їй така шана.

Ольгу Павліну Хамбір зустрічаємо на городі, вона посеред жаркого дня вибирала полуницю, скаржиться, що ледве лізе, але город у неї в повному порядку, навіть теплиця є. Турбується бабуся, що скоро прийде час отримувати орендну плату, а вона не має картки, то Тетяна Вікторівна пообіцяла допомогти.

Разом зі старостою Русанова Юрієм Анатолійовичем Костирою заходимо до родини Григорія Федотовича Приємницького, це його колишній учитель фізкультури. Зустрічає нас він разом з дружиною та онуками, які на літо приїхали до дідуся з бабусею. Григорій Федотович впізнає колишнього учня, кличе дружину і онучків – Міланку та Потапчика. Бабуся пригощає особливими американськими цукерками, бо донечка давно живе у Америці. Усі разом із правнуками фотографуємось, щоб родині залишилося фото на пам’ять. Бабуся діточками не нахвалиться і каже, що варто жити, щоб бачити їх дорослішання.

17 людей, яким ми від імені Олександра Олексійовича Мостіпана вручали продуктові набори у Русанові, до нашого рецепту довголіття додали ще два інгредієнти - уміння відчувати себе щасливим і за будь-яких обставин не здаватися. Щиро бажаємо усім, до кого ми заходили у господу, довгого і щасливого життя у радості і любові.

 

 

 

 

 

СПІЛЬНІ ЗУСИЛЛЯ НА БЛАГО ЛЮДЕЙ
Благодійність
ПРО СИНІВСЬКУ ЛЮБОВ І НЕ ТІЛЬКИ